Битва в підземеллі

Василь озирнувся на арсенал, з якого щойно забрав деяку кількість зброї та амуніції. Звісно, він не мав права цього робити, але ж треба, типу, світ рятувати, тож виходу нема.

Незважаючи на чималий бойовий досвід, в амуніції було не зручно.  Крім того, лівою рукою він ще не стріляв. І взагалі після поранення ніякої зброї до рук не брав і не збирався. Не кажучи вже про те, що битися доведеться не з людьми, а з якимось чудовиськом, про яке майже нічого невідомо. Окрім того, що воно дихає полум'ям та перевтілюється.

- Щось у мене погане передчуття. Чому саме я повинен цим займатися? Чи мало цілих хлопців?

- Так, - вигукнув їжак, що весь час тупотів десь неподалік та незадоволено фиркав про те, що треба поспішати. - Який з нього богатир? Ані сили, ані волі!

- Ну, спасибі, малий, - криво всміхнувся Василь. Така характеристика від куцої колючки з вічками-намистинками вколола гордість.

- Ніхто, окрім тебе, не впорається! - раптом гаркнув пес.

- Ну, треба, то треба, - здивовано погодився чоловік. До того Симаргл випромінював лише врівноважену зверхність.

- Я доправлю тебе до підземного царства, але на цьому моя поміч завершиться, - повідомив пес, повертаючи собі самовладання.

- Ми б раді помогти, але нам немає ходу до Адового простору, - пояснив Овсень. 

- Я піду з тобою, - підбіг до ноги їжак і рішуче сперся на чобіт.

- Ну, залізай, - Василь перехопив автомат під праву руку та підставив ліву колючці. Їжак негайно заліз на неї, а потім рішуче стрибнув у кишеню і войовничо висунув з неї мордочку.

Богатир тим часом зняв із запобіжника автомат, зарядив підствольний гранатомет, перевірив чи міцно закріплені ремені.

- Рушаймо!

Симаргл кивнув та відкрив черговий портал. Цього разу вітру не було. З темного проходу негайно потягло льохом. Також через діру в просторі було видно, що попереду на них чекає темне підземелля. Василя пересмикнуло, але побачивши, що шлях вільний, він рішуче посунув уперед.

Опинившись в підземному царстві він підтюпцем побіг вздовж кам'яної стіни. Без мапи та орієнтирів, без нормального освітлення він міг бігати тут до скону, але іншого виходу не було.

Тут згодився чутливий ніс маленького супутника. Чи може то була звіряче чуття? В будь-якому випадку на перепутті їжак рішуче звелів іти ліворуч, і Василь послухав його.

Бігли довго. Богатир очікував, що на них хтось нападатиме, намагатиметься стримати, але в підземному царстві не було жодної живої душі, жодної примарної істоти,  жодного ворушіння. І Василь вже почав сумніватися, що маленький провідник вказує правильний шлях, коли за черговим рогом вони побачили світло.

А до них зі всіх щілин раптом повилазили різноманітні гади. Василь вихопив ніж та почав послідовно вирізати тих, хто побільше, а Велес вистрибнув з кишені та почав воювати з тими, що поменше.

Та гадів менше не ставало, натомість з-за рогу з'явилася величезна голова змія.

- А хто це до нас завітав такий некликаний? - прошипів змій й вищирив повну гострих зубів пащу. - Та це ж богатир.

Василь на мить закляк. Та швидко прийшов до тями, миттю поклав на протез автомат та вистрілив з гранатомета. Хоч богатир майже не цілився, поспішаючи, йому пощастило. Граната втрапила в голову змія і розірвалася.

- А-а-ар! - заревіло чудовисько й махнуло крилами, збиваючи з ніг потоком повітря.

- Нам капець, - видихнув Василь, побачивши, яку нікчемну шкоду завдав бронебійний снаряд, але, сидячи на землі, все одно похапцем вставляв наступний. 

Відповіді не було і богатир стурбовано озирнувся в пошуках їжака. Малого сміливця ніде видно не було. Невже задавила його зміїна навала?

Розлючений втратою, хоч і маленького, але побратима Василь скочив на ноги. Змій тим часом трохи прийшов до тями й поглянув на ворога єдиним вцілілим оком.

- Ти пошкодуєш про це! - заревіла тварюка й випустила стовп вогню.

Василь, як міг підготувався до такої ситуації, тому без зайвих роздумів вихопив аерозольний вогнегасник і негайно загасив спалахи на своєму одязі. Відкинув балончик та знову націлився на Змія. Цього разу пощастило менше. Чудовисько ухилилося і граната розірвалася лише трішки подряпавши броньований бік.

- Та бодай тебе курка брикнула! - роздратовано вилаявся богатир та побіг кругом, щоб спробувати обійти потвору з тилу. 

Побіг у сліпу зону і не дарма. Тут окрім відносної безпеки він ще й помітив, що перший постріл завдав значно більше шкоди, ніж він вирішив спочатку. Біля основи голови Василь помітив достатньо глибоку рану, з якої досі сочилася кров. Тож він негайно скористався можливістю та випустив чергу в ту рану.

Хоч влучили не всі набої, але ця атака збила Змія з ніг. І після неї він рухався значно повільніше, ніж до того. Тож у Василя було трохи часу, щоб перезарядити свій автомат. А от вставити гранату часу не вистачило. Потвора вже люто сунула просто на богатиря, готуючись випустити залп полум'я.

Але замість вогняного стовпа, як минулого разу, з рота чудовиська потекла розпечена лава. Та не тільки з рота, а й з тієї рани, в яку щойно влучив Василь. Гуркіт вогню та рев самого Горинича злилися в єдиний страшний гул, від якого серце в богатиря похололо, а з вух потекла кров.

Не тямлячи себе, богатир знову випустив чергу набоїв, але все мимо. Він впав на підлогу, а до нього поволі наближувалася лава - кров і вогонь Змія.

- Тільки не шок, - вмовляв чоловік своє тіло, безпорадно обмацуючи каміння біля себе, поки не зрозумів, що насправді йому треба шукати ще один аерозоль. Хоч і маленька, але все ж таки надія протриматися трохи довше.

Раптом хтось схопив його за одяг та спробував потягнути.

- Ну ж бо, давай, повзи, - крехтіла рятівниця. - Штовхнися ногою. Ну!

- Я ж казав, що без мене він ні нащо не здатний, - почулося фиркання малого нахаби. 

Василь почав соватися, і вдвох вони значно швидше стали віддалятися від лавового потоку. А що найголовніше - богатир перестав втрачати свідомість.