В піздемному царстві

Перше, що побачила Меланія, коли відкрила очі, був балдахін з бордового оксамиту. Жінка зачаровано спостерігала за тим, як виблискують на ньому нерівні вогники від свічок. За хвилину чи дві, раптом згадала, що сталося напередодні та підскочила на ліжку. 

Роззирнулася на всі боки. У великій темній кімнаті, що нагадувала обставлену дорогими меблями печеру, Меланія була сама. Перша думка була втекти, але куди можна втекти з підземного царства чарівної зміюки? В паніку впадати не збиралася, але для себе вирішила, що терпіти знущань над собою не стане. Холодна рішучість надала сил. Скориставшись самотністю, жінка вирішила дослідити приміщення. Раптом десь знайдуться ідеї для порятунку.

Перше, що вона з'ясувала, що кімната не нагадувала печеру, а нею і була. Відповідно, тут не було вікон і був лише один вихід, який ховався за оксамитовою завісою.

З меблів, окрім велетенського ліжка, були ще письмовий та кавовий столи, кілька крісел, софа. В кутку - двостулкова шафа, а біля неї срібне дзеркало в повний ріст.

Меланка обережно відчинила стулку. З шафи негайно вирвався квітковий аромат, а в очах зарябіло від різнобарв'я жіночого вбрання. Нічого цікавого.

Проходячи повз дзеркало, помітила зміни у власній зовнішності. Повернулася та оглянула себе уважніше. Сивини у волоссі стало набагато більше. Звісно, Меланка злякалася, коли на неї напав лускатий, але не так сильно, щоб різко посивіти. І це була перша дивина. А ще на чолі з'явилася зірочка з вісьмома променями. При спробі її стерти чи прибрати, жінка зрозуміла, що це не малюнок чи прикраса, а вживлений в шкіру сяючий камінчик.

- Доброї ночі, красуне, - пролунало від входу шипляче привітання. - Вже прокинулася?

 - Що ти зробив зі мною? - вигукнула жінка та розвернулася до Змія.

Але замість потворної тварюки в кімнаті стояв чоловік середнього віку. Привабливий та доглянутий. В чорному закритому одязі - чи то формі, чи то костюмі з комірцем-стійкою. 

- Я нічого не робив із тобою. Просто приніс у своє царство, - розвів руками чоловік. - Що трапилося?

- Тоді що це? - Меланка вказала на своє чоло.

- Вона завжди там була, хіба ні? 

- Тобто хочеш сказати, що це не ти його... вставив?

- Звісно, ні, - розсміявся чоловік. - Твоя божественна подоба проявляється, бо вже час їй втілюватися, а не тому, що я так захотів.

- І що мені тепер з цим робити?

- Нічого. Хіба зірка болить чи заважає?

- Ні.

- То й турбуватися нема про що. Ти голодна, мила моя? Чого б тобі хотілося?

- Власне, мені б хотілося додому. В мене там їжак і робота.

- Нехай це власницька позиція, але я не відпущу тебе додому, бо не хочу. Я візьму тебе за дружину і зроблю щасливою тут, у моєму царстві.

- Але я не хочу за тебе заміж.

- Чому? Лицем не вийшов? Які тобі подобаються? Біляві? Русяві? Чорняві? - розпитував Змій, а колір його волосся змінювався в такт його словам. - А може тобі подобаються молодші чи старші? Я можу стати таким, яким ти забажаєш.

Змій вирішив не казати, що людська подоба матиме значення лише до світанку. Після того боги покинуть оболонки і будуть вічно існувати в просторі між часами. І він більше ніколи не повернеться сюди, бо здобуде таку бажану для нього дружину.

- Це так дивно, - мовила Меланка, а чоловік лише мовчки знизав плечима та посміхнувся.

Чарівні перетворення справили враження, і пояснення Змія були цілком логічними. І насправді вона була зовсім не проти стати принцесою підземного царства. Особливо з урахуванням того, що за чоловіка їй буде не потворна зміюка, а цілком людяна істота. Батьки, з огляду на те, що мама сама надіслала їй коробку із дивним вмістом, були обізнані щодо цього дивного зятя. Шкода було лише Лесика - єдину живу істоту, яка була щиро прив'язана до неї. Їжак навіть улюблених хробаків з чужих рук не брав.

- А можна прохання?

- Що бажає, моя мила? - з готовністю спитав Змій.

- Я хочу забрати сюди мого улюбленця - їжачка. Він нічна істота, тож тут йому обов'язково сподобається.

- Як забажає моя люба пані.

В ту ж мить на долоні чоловіка з'явився їжачок.

- Але це не Лесик, - придивившись, сказала Меланка.

- Хіба? - Змій поглянув на звірятко, а потім байдуже відкинув його.

Жінка скрикнула, але їжачок, навіть не долетівши до стіни, раптом зник.