1

Знову настала осінь і якось все навколо враз посмутніло. Зажурилися дерева швидко втрачаючи свої пишні яскраво-зелені крона. Повітря непомітно наситилося якимось незбагненним ароматом жалю. Навіть сонечко вже не світить так весело й хвацьки як раніше влітку. Повільно пливучи по поцяткованому численними хмарами небосхилу воно печально розглядає і золотистий килим опалого листя на землі, і довгі нитки "бабиного літа" що ширяють понад ним, і відлітаючих у вирій лелек та ластівок. Незбагненна млявість й меланхолія накрила природу своїм сонливим крилом вповільняючи у ній всяку активність та ініціативу.

Така заспокійливо-лірична пора року вже сама собою, нерідко спонукає до філософських роздумів і смутних спогадів. Вона нерідко повертає мене в минуле десятирічної давнини. В таку ж саму меланхолійну осінь коли я вперше в своєму житті по-справжньому закохався.

Взагалі, той пам'ятний рік був для мене не надто вдалим. Спершу збанкрутувала фірма співвласником якої я був. Потім виявилося що моя дружина давно вже зраджує мені з моїм бізнесовим партнером. А на кінець надійшла звістка, що мій батько важко захворів.

Щоб відійти від усіх цих негараздів, та прийти до тями я вирішив покинути на деякий час місто де мешкав та навідатися в село до своїх батьків. Чомусь гостро захотілося побувати вдома й побачити ті місця де я колись був таким безтурботним й щасливим. Просто виникло непереборне бажання скинути тягар прожитих років й хоч на мить зануритися в безжурну атмосферу дитинства й юності. підкріплювалися це рішення й міркуваннями про те, що треба попіклуватися про хворого батька й допомогти матері по господарству.

В селі якось відразу відлягло від серця все те неприємне й болюче, що так терзало моє серце останні кілька тижнів поспіль. Роботи було чимало й мені по суті ніколи було думати про всі свої минулі неприємності. Я доглядав за батьком, працював на полі, збираючи урожай, старався приділяти мамі якнайбільше своєї уваги, якої вона не бачила від мене вже стільки років.

Зазвичай, стаючи зранку на зорі, я відразу поспішав на город. З косою або сапкою в руках я брався за нехитру, проте надзвичайно виснажливу сільську працю. Роботу від якої швидко по всьому тілі розливався солодкий щем втоми. Та вдихаючи соковите польове повітря, милуючись осінніми світанками та заходами сонця я звісно не звертав на неї ніякісінької уваги. Не помічав ні рясного поту на чолі, ні численних мозолів на руках.

Там, серед картоплі й буряків, кукурудзи та гарбузів я неждано-негадано знайшов собі цікавого співрозмовника та хорошого друга. Ним стала донька нашого сусіда, дядька Романа, юна білявка Алла. Висока і дебела вона мало, що мала дівочого в своїй зовнішності. Міцні ноги, м’язисті руки, широкі плечі й талія. Невиразне смугляве личко з цигансько-чорними очима. Пухкі губи, гостре підборіддя і ніс картоплиною. Про якусь жіночу витонченість, ніжність і граційність уже й говорити не доводилося. Лише природна молодість додавали дівчині дрібку миловидності та звабливості.

Відпросившись в технікумі від навчання Алла теж приїхала в село допомогти своїм батькам. Працюючи не один день поряд з нею на полі я мав вдосталь часу щоб наговоритися з дівчиною. Моя сусідка виявилася балакучою веселою людиною. Розмовляти з нею було одне задоволення. Тихий проникливий голос Алли якось мимоволі навіював повагу й відвертість до цієї молодої дівчини. Тверезі судження, гострий розум і наївна щирість сусідки дозволяла нам забувати про чималу різницю у віці і розмовляти наче однолітки.  

Незважаючи на її юність я швидко довірив білявці всі свої сімейні негаразди та клопоти. Алла уважно вислуховувала мої сповіді і щораз старалася розрадити та звеселити мене. Своєю ненав’язливою підтримкою та милими жартами вона непомітно вселила в моїй душі іскру надії й оптимізму. Я, несподівано для себе, перестав сприймати світ лише в чорних тонах. Я почав більше розмірковувати про майбутнє життя, про свої подальші кроки в ньому, про те чим власне зможу змінити його на краще.

А ще я почав помічати приховану красу Алли. Її риси обличчя вже не здавалися мені такими несимпатичним й неелегантними. Постать дівчини набрала якоїсь своє особливої привабливості. Рухи, посмішка, жести сусідки стали на дивовиж гармонійними й граційними. Навіть очі юнки відкрили мені свої бездонні глибини наповнені добром та ніжністю.

Часто по вечорах, коли все навкруги занурювалося в непроглядний морок скорої осінньої ночі, я виходив надвір. Ставав під старим горіхом. Закурював сигарету й дослухався до того, що там робиться у наших сусідів. В прохолодній дзвінкій тиші втомленого села намагався вловити хоч на мить звук її голосу. Його неповторну безтурботність та мелодійність. І почувши життєрадісне щебетання невгамовної юнки чомусь отримував від нього велике задоволення та радість.

Потім лежачи в ліжку я неодноразово ловив себе на тому, що думаю про Аллу. Згадую наші денні розмови. Уявляю майбутні зустрічі. Намагаюся наперед придумати теми для наступних бесід. Щоб було цікаво. Щоб у дівчини склалося якнайкраще враження про мене.

Для чого я це робив? Що прагнув цим досягти? Чому так прив’язався до цієї молодої сусідки? Не знаю. Просто Алла все більше й більше подобалася мені. У спілкуванні з нею я знайшов той оазис нехитрого сільського задоволення й радості, яких мені так бракувало в моєму міському одноманітному й нудному житті. Бесідуючи з дівчиною я наче й сам повертався в юність. Скидав з плеч тягар прожитих років, ставав веселим життєрадісним, щасливим.

Потайки милуючись юнкою я зі здивуванням відмітив, як з моєю душею починає творитися щось дивне. Незнане досі хвилювання і трепет наповнили її до самого вінця. Солодкий щем бентежив свідомість думками й мріями пристрасті.