(Меланхолійна скрипка)┊{{?}} . ∙ .° Частина 8

Історія Чарлі.

-----------------------------------------------------------------------------------------------

                                 ***

 Я скуштував отраву сьогодні вранці зі смаком гіркоти і зради.

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Після того, як Чарлі попрощався з Едвардом, його знову зловила хвиля нудоти в душі. Він не хотів, щоб Едвард знав правду про нього, про його минуле та й взагалі про справжнього Чарлі, а не того брехуна, який цілодобово усміхається і крутиться навколо Едварда. Але, якби не знайомство з ним, то чи стояв би він тут зараз?

------------

  Чарлі завжди був в центрі уваги, мав багато друзів, користувався великою популярністю у дівчат, але... Ніхто, мабуть, ніколи не скаже, що ж насправді приховується за цією ширмою лицемірства і неправди, де все охоплено брехнею і тільки нею! Коли Чарлі зустрічав своїх так званих "друзів", він задихався. Навіщо їм щось розповідати? Чарлі говорить про те, що від нього хочуть почути і побачити, але це означає, що... Він сам себе вплутував у ці тенета брехні, які з кожним разом затягують його тіло міцніше, а згодом він вже ніколи не зможе вибратися із того криваво-червоного павутиння. Він сам загнав себе в пастку. 

Але ось, на черговій зустрічі зі своїми друзями, він побачив юнака, який тихенько читав книгу на підвіконні: його волосся плавно гойдав вітер, а карі очі зосереджено читали кожнісеньке слово з книжки.

"Невже така цікава книга?" - подумав Чарлі. 

І тоді він вирішив першим заговорити з Едвардом, але, як виявиться потім, він пожаліє про це сотні разів! 

Едвард з ним був надто холодним і Чарлі зробив висновок, що книгоман такий же, як і він - самотній і замкнутий. Тільки тоді він почав заздрити йому, адже той не приховував своє справжнє обличчя, а Чарлі постійно носив маски, за які ж потім і розплачувався.

 Кожний день в його душі грала одна і та сама пісня, яка складалась із усмішки-заспіву та лицемірство-приспіву.

 Він втомлювався від життя, а найбільше - від себе, тому доволі часто займав свій вільний час в барі, де сидів до темної ночі. Бар називався "Lupin". Чарлі добре пам'ятав той день, коли вперше наткнувся на це місце і вперше скуштував алкоголь. Тоді йому хотілося добряче напитися, щоб втамувати свої думки. І потім він таки щось знайшов... Після закінчення нудних лекцій, він не пішов додому, як зазвичай, а звернув в іншому напрямку, таким чином, вийшовши в центр міста. Там, ближче до самого центра, він застав відкриття якогось нового закладу. І саме цей заклад став для Чарлі, ніби спорідненою душею, де він з легкістю знімав із себе фальшиві маски. Коли цей бар тільки-но відкрили, то трошки було паскудно, бо Чарлі одразу помітив, що тут є багато недоробок, але це лише його відкриття, тому він не сильно розчарувався. Він підійшов до барної стійки, а оскільки стільців ще не привезли, то доводилось просто стояти. Тай алкоголю, правду кажучи, було небагато. У такому випадку Чарлі замовив собі звичайний ром із содовою. 

 Бармен, який займався приготуванням його алкогольного напою, був тут сам, бо, мабуть, ще не набрали людей.

- Я перепрошую, - ввічливо поцікався Чарлі. - А чому ви тут зовсім одні?

- А, ну, - обернувся до нього бармен. - Розумієте, цей бар був відкритий за мої власні кошти і я поки що не дуже хочу наймати працівників. А самому, якщо чесно, теж добре. Зовсім скоро я трохи зміню це місце.

- Он воно що. Тоді зрозуміло, - усміхнувся Чарлі.

Відтоді Чарлі приходив сюди кожний день і ніколи не помічав, щоб сюди хтось приходив окрім нього. Тут і справді нікого не було. Спочатку Чарлі це здавалося дивним, але згодом йому це сподобалося і він відзначив це, як своє особливе місце.

 Проте зовсім скоро тут буде іще одне поповнення.

   І ось він знову  сидіть там один, заливаючи свій біль алкоголем. Бармен виконував свої звичні обов'язки, а Чарлі випивав віски із содовою, дивлячись на пусті стільці, допоки він не почув доволі йому знайомий голос:

- О, і ти тут! - гукнув Едвард, сівши біля нього. - Довго сидиш?

- Достатньо, - сухо відповів Чарлі.

- Ого, чомусь я тебе не впізнаю. Ти такий завжди веселий і в центрі уваги, а тут зовсім інша людина.

Все - остання крапля його терпіння закінчилася. Йому все це набридло! Як... Як він це зрозумів!? Навіть, коли він був у такому стані - то всім було наплювати. Ніхто ніколи нічого не помічав, а тут якийсь виродок, який спочатку зацікавив Чарлі, показує себе всезнайкою!? І в пориву гніву, яка накопичилися в його душі, він зірвався на нього...

- Досить! - крикнув на нього Чарлі. - Задовбали вже!

І, мовчки підвівшись з крісла, він покинув бар. 

А Едвард продовжував сидіти там, кліпаючи очима. Він не розумів ще до кінця, що відбулося, але... Чарлі був тут зовсім іншим, ніби тут він один, а в училищі - зовсім інший. 

Коли Едвард хотів відпочити після тяжкого репродуктивного дня, він також наткнувся на цей бар і його також здивувало те, що тут було занадто тихо, допоки він не побачив Чарлі. І усмішка на лиці в Едварда переросла в подив.

"Це... Чарлі?" - подумки сказав він. Але перед ним буквально повстала зовсім інша людина. Він сидів на стільці весь заглиблений в себе: в одній руці тримав стакан з-під алкоголю, а іншою притискав до лоба пальці і повільно рухав ними в різні сторони. Вигляд у нього був паршивий.

"Невже того Чарлі, якого я зустрів вперше, був не зовсім він?" І після цього він збагнув, чому його так розлютило, коли Едвард відзначив, що він такий життєрадісний. А це означало, що йому самому не до вподоби, яку роль доводиться йому виконувати.

"Он як, тепер я все зрозумів." А після цього він обернувся до бармена і зробив своє замовлення.

  Чарлі вийшов із бару і пішов у сторону свого дому. 

 Тоді він ще був студентом: навчання платили його батьки, але, він волів би ніколи не повертатися у це пекло. До місця, де постійно пахне алкоголем, сигаретами і на додачу ще й противним гормонним запахом.