Розділ 14

Встаю з ліжка та підходжу до великого вікна, на вулиці граються діти, переводжу погляд на Тео напевно йому цього не вистачає.

Це справді моє нове життя? Принц моя доля? Що буде якщо з'явиться справжня принцеса?

Ці запитання крутилися в моїй голові, я дивилась як граються діти, а думках прокручувала всі сценарії. Мене ж мають повісити, значить дізнаються правду про мене. Можливо потрібно поговорити про це з Мейстром.

З думок мене вириває прихід Нелі, вона чимось дуже схвильована.

— Що сталось? – тихенько запитую, щоб не розбудити Тео.

— Леді Мішель, вона проти того, щоб тут знаходився хлопчик – з неприхованим сумом відповідає Нелі.

Мене це настільки обурює, я не дозволю вигнати дитину. Роберт не проти цього, тож що собі там думає дружина лорда Айріша мені байдуже.

— А принц де? – запитую, з ним мені було б спокійніше протистояти леді Мішель.

— Поїхав по батьків хлопчика. Леді Мішель направила його в один будиночок, а він вирішив самостійно їх привести – тихенько відповідає, а у душі наростає дивна тривога.

— Коли вони повернуться закличеш мене – даю вказівку дівчині та відправляю її геть.

Мені хочеться побути на одинці з Тео, я бачила як він засмутився через батьків. Можливо він загубився, або ж вони дуже бідні. Якщо вони не мають змоги прогодувати хлопчика, а він захоче до них, то я віддам їм усі свої дорогоцінні речі та прикраси.

Не уявляю скільки пройшло часу поки я спостерігала за Тео, він так мирно спав, але собі я цього не дозволяла. У сні мене попередили та розбудили, через дивну синю пташку. Я дивилась у вікно та не бачила пташки з таким кольором, можливо він щось переплутав, або це дійсно просто мої безглузді сни, які не мають нічого спільного з реальністю.

Легкий стукіт у двері активував моє серцебиття, це не Нелі. Вона чомусь жодного разу не постукала, просто заходить без попередження.

Перед дверима я зупиняюсь, щось у середні передчуває біду.

Відчинивши двері переді мною стояла дівчина у червоній сукні з фартушком, а найцікавіше на ньому була вишита бісером синя пташка. Можливо про неї говорив Мейстер.

— Ваша Величносте, леді Мішель бажає вас бачити – вклонившись мені промовляє, а моє серце починає швидко битись, їй не можна довіряти.

— Я прийду, тільки скажу Нелі приглянути за Тео – кажу та пробую зачинити двері.

Тільки дівчина виставляє руку не даючи цього зробити.

— Ваша Величносте, це потрібно зробити негайно. Я пригляну за хлопчиком, у вашої служниці багато роботи – голосніше промовляє, а мене це починає злити.

— Відійти це наказ – злим тоном звертаюсь, на її обличчі змінюються емоції та вона нарешті відходить від дверей.

Я швидко зачиняю їх. Що робити тепер? Взяти Тео з собою? Чи доречно це буде, можливо розмова піде про нього, але залишити його самого не можу.

Підходжу ближче до ліжка та сідаю поряд з ним. Кінчиками пальців провожу по світлому волоссю, все тіло починає тремтіти. Я не знаю що робити.

Тео прокидається та дивитися на мене з такою теплотою.

— Не варто боятись – тихенько промовляє, а моє серце починає битись ще швидше. Звідки він знає що я боюсь?

— Просто знаю – його відповідь ще більше мене лякає, він уміє читати думки.

— Я не нашкоджу тобі – з сумом промовляє, а мені стає соромно за свої емоції.

Я обіймаю його, Тео відпадає на мої обійми.

— Мені потрібно піти, але залишити тебе я не можу – кажу правду та починаю перебрати сукню пальцями.

— Я чув у свою сторону багато поганих слів, тож ще декілька я витримаю – з усмішкою промовляє, ось зараз він хоче мене заспокоїти.

Біля ліжка стоять маленькі черевички, які ідеально підходять для Тео.

Ми виходимо у коридор, я міцно тримаю його за руку, на нас досі чекає дівчина із синьою пташкою.

Не довіряй їй Тео.

Подумки промовляю, на що хлопчик непомітно для неї киває мені на знак згоди.

Підходячи до покоїв леді Мілешь, дівчина зупиняється.

— Далі йому не можна. Ми зачекаємо вас тут – з усмішкою промовляє, а я сильніше стискаю руку Тео.

— Все буде добре Мейрі – відпускаючи мою руку, звертається до мене Тео.

А якщо вона нашкодить? Ходімо зі мною прошу.

Та на мої думки він тільки далі відходить від мене.

— Якщо з ним щось станеться, я особисто накажу тебе стратити – серйозно промовляю.

Дівчина бліде, а я заходжу в покої. У середині все кричить що я зробила помилку, тому потрібно як найшвидше дізнатись що їй потрібно.

Леді Мішель сидить на кріслі, у руках тримаючи філіжанку кави. Здається вона не звертає на мене жодної уваги, а я зараз не, а тому емоційному стані, щоб чекати на її милість.

— Ви хотіли мене бачити – вкладаю всю силу, щоб мій голос був серйозним.

— Так, хотіла дещо вам донести принцесо – відкладаючи філіжанку на столик, дивлячись на мене промовляє.

Я продовжую мовчати чекаючи на її подальшу розмову.

— Наш замок не притулок, ви не можете збирати кожного та приводити у мій дім – стримуючись говорить.

— Принц Роберт дозволив мені. Хто головніший він чи ви? Тео пробуде тут стільки скільки буде потрібно, а зараз мені потрібно до нього

Від моїх слів на її обличчі змінюються емоції. Вона вже не така самовпевнена як була кілька секунд назад. Розвертаюсь та йду на вихід, тільки ні дівчини з синьою пташкою, ні Тео не має.

Це була сильна помилка, мене ж попереджали.

Серце починає битись неймовірно швидко, тіло покривається крижаними мурашками. Я швидко біжу у свою кімнату, з надією що він зараз там.

Та всі надії розбиваються коли в кімнаті виявляється порожньо. Його немає, я не вберегла. На очах з'являються сльози, у грудях починає сильно боліти від відчаю який полонить все моє тіло.