Розділ 13

Я повела хлопчика у свої покої, а Роберт пішов за їжею для нас. Це викликало ще більше приємних емоцій у середині.

— Ось моя кімната – кажу та відпускаю його руку.

Він походить у глиб кімнати роздивляючись її, серце обливається кров'ю, коли дивлюсь на босі ніжки які вкриті маленькими ранками.

Хлопчик зупиняється біля ліжка, а мені так хочеться його ощасливити хоча б трішки подарувати радості. Тому підходжу до нього та взявши на руки кладу на ліжко, мені зараз байдуже що він забруднить простинь. На його обличчі з'явились легенька усмішка, він ледь торкаючись пальчиком провів по простирадлі, малюючи невідомі на ньому малюнки.

— Як тебе звати? – присівши біля нього запитую.

— Тео – тихенько відповідає.

Я простягаю йому свою руку для рукостискання.

— А я Мейрі – з усмішкою кажу, Тео також усміхається та відповідає на рукостискання.

— А де твої батьки? – вирішую запитати найголовніше, адже він не просто так крав їжу.

Від мого запитання у хлопчика змінились емоції, замість щирої усмішки з'явились сльози. Я обійняла його так міцно як могла, Тео відповів тим самим.

— Якщо хочеш можеш залишитись зі мною, будемо жити разом. А то у такій великій кімнаті, мені неймовірно нудно – стараюсь усміхнутись, щоб заспокоїти хлопчика.

Він згідно киває, і для себе я розумію що не відмовлюсь від нього щоб там не було. Ми вдвох самі по собі у цьому дивному світі, тож чому б не триматися разом.

У кімнату заходить Роберт з тацею у руках, моє серце зупиняється коли наші очі зустрічаються, а тоді починає швидко битись коли він підходить ближче.

Роберт ставить тацю поруч з Тео, хлопчик кидає на мене швидкий погляд ніби запитує чи можна.

— Це все тільки для тебе – кажу та встаю, нам потрібно поговорити на рахунок Тео.

— Можемо поговорити? – тихо запитую, Роберт киває та рукою вказує на двері ванної кімнати.

Зайшовши в середину моє серце забилось ще сильніше. Роберт стояв дуже близько до мене, ще трішки і я відчую його подих на собі. Тіло почало тремтіти від хвилювання, а всі слова зникли з моїх думок.

— Ви хотіли про щось поговорити – промовляє, а у мене від голосу з'являються мурашки. Щось у ньому змінилося коли ми опинилися на одинці.

Його погляд спускається до моїх губ, а мені наче кисень перекривають. Я починаю важко дихати і Роберт це помічає, на його обличчі з'являється ледь помітна усмішка, яка швидко зникає.

— Тео – ледь чутно відповідаю.

— Я вирішила що він буде жити зі мною, а у вас хотіла попросити знайти його батьків – кажу та нарешті приходжу до себе. Чому у мене така дивна реакція на нього?

— Я спробую знайти. Ви дивуєте з кожним днем все сильніше. Коли ми приїдемо у королівство, я покажу вас своєму вчителю. Мене дуже цікавить чому Мейстер не зміг прочитати те що у вас на душі

На секунду мені стає лячно, я досі пам'ятаю сон. Можливо тому мене повісять, дізнаються що я не справжня принцеса? Напевно у мене змінились емоції, адже Роберт почав мене уважно розглядати.

— Мені потрібно до Тео – кажу та швидко тікаю.

Роберт мовчки йде, а я підхожу до хлопчика який майже все з'їв сам. Він вже не виглядав таким наляканим, та все ще був дуже сумним. Можливо ванна з великою кількістю піни його розвеселить? Тільки я не знаю де Нелі, а шукати мені не сильно хочеться.

— Допоможеш мені набирати ванну? – присівши біля ліжка запитую, на що хлопчик із усмішкою киває на знак згоди.

Набрати у вану води було найлегшою задачею, а ось знайти те що створить піну із зірочкою. Тут сотні різних баночок, я розгадала кожну на деяких були надписи, але я не знаю цієї мови. Шумно видихаю та починаю нюхати по черзі кожну баночку, я знаю запах тому можливо так знайду.

Тео піддає руку та проводить у повітрі переді мною, а тоді відбувається дещо дуже дивне. З верхнього стелажа одна за одною опускаються баночки та застивши у повітрі зупиняються біля мене.

— Як ти? Це неймовірно – ошелешено кажу та беру баночки у руки.

— Це секрет – тихенько відповідає, а у очах стільки довіри до мене. Цей секрет точно залишиться між нами, я не зраджу довіру маленького сердечка.

Піни вийшло дуже багато. Тео нарешті став спокійний та щасливий. Він грався піною, вся ванна кімната була у ній і моя сукня також, та це ні крапельки не засмучувало мене. Його усмішка була важливіша за весь гармидер який ми влаштували.

Обмотавши Тео у рушник, я тільки зараз задумалась що йому потрібний одяг. Закусую нижню губу, як я могла про це не подумати, але на ліжку нас чекав сюрприз у вигляді комплекту для сну. Маленька піжама білого кольору була акуратно складена.

У кімнаті також була Нелі, вона як завжди усміхалась. Тео побачивши її одразу ж підійшов до неї, та протягнув свою ручку для знайомства.

— Я Нелі, служниця нашої принцеси – відповідаючи на рукостискання з усмішкою промовляє.

— Тео – гордо промовляє своє ім'я хлопчик, чим викликає у мене усмішку.

Я передягнула Тео, мені хотілося зробити це самій, а Нелі не сміла мені перечити. Я бачила як він хоче спати, тож відповівши служницю відпочивати, я з Тео лягали на ліжко.

На його обличчі панував спокій, як тільки я накрила його він майже одразу ж заснув. Я дивилась як груди планово рухаються і також мимоволі заснула.

Мій сон знову переніс мене у будиночок Майстра. На цей раз він був у середні та задається чекав на мене.

Я зупинилася біля полум'я яке знову манило до себе, але доторкатись було лячно. Щось зупиняло мене.

— Я чекав на вас Марі – те як він промовив моє ім'я викликало крижані мурашки по шкірі.

— Ви знаєте хто я ? – ошелешено запитую та перевожу погляд на Майстра.

— Я знаю все, а ось вам багато чого потрібно дізнатись. А зараз вам слід прокинутись, та пам'ятайте не довіряйте синій пташці – промовляє Мейстер і я миттєво прокидаюсь.

Швидко оглядаюсь, Тео мирно спить біля мене, а до мене приходить усвідомлення що це не просто сни. І що значить не довірити синій пташці? Тут ще птахи розмовляють?