Розділ 12

Ми зупинились біля красивих високих воріт, я висунула голову у віконце та спостерігала за Робертом. Серце гучно та швидко забилось коли наші погляди зустрілися і я швидко сховалася в кареті.

Нелі дивно усміхнулася подивившись на мене.

— Що таке? – тихо запитую, я їй більше не довіряю.

— Ви почервоніли – ховаючи очі відповідає, знову вдаючи невинність.

Карета продовжила свій рух і ми заїхали на територію замку. Він був набагато менший за замок Браун, але атмосфера тут була чарівна. У повітрі літали фанарі які освітлювали нам дорогу, навіть повітря тут здавалось чистішим.

— Це замок лорда Айріша Дельського. Він молодший брат покійного короля, народжений від фаворитки, його не визнали наступником, але дали фамілію та звання – пояснює Нелі, а у моїй голові Роберт.

— У всіх є магія? – запитую, та дивлюсь у вікно.

— Ні, магія це дар Азіла. Тільки обрані нею володіють – відповідає дівчина.

Наша карета зупиняється і ми виходимо на вулицю. Роберт вже обіймається з страшним чоловіком, це напевно й є лорд Айріш, біля нього стоїть красива жінка у довгій синій сукні.

Вона із неприхованою злістю кидає на нас погляд, та обертаюсь йде геть. Схоже мені тут не дуже раді, тому я продовжую стояти мов дурненька біля карети.

— Нам потрібно підійти леді Мейрі – тихо промовляє Нелі та легенько штовхає мене в перед.

Роберт також рукою показує підходити, тож я роблю перші кроки на зустріч новим пригодам.

Підійшовши ближче я щиро усміхалася та вклонилась лорду Айрішу.

— Я був здивований що ви вирішили у нас зупинитись. Надіюсь вам сподобається наша гостинність – промовляє лорд, а тоді легенько бере мене за руку та цілує.

— Мені вже подобається – відповідаю та знову дивлюсь на літаючі фанарі.

Мене провели у мої тимчасові покої, Нелі буде жити не далеко від мене, але окремо, що ж мене це більш як влаштовує. Від пізньої вечері я відмовилася, Нелі також відправила відпочивати. Вона хотіла готувати мені ванну після подорожі, але я не монстр, щоб заставляти її це робили, хоча я б не відмовилась полежати у теплій водичці.

Залишився на одинці я знімаю із себе корсет, благо він зв'язується з спереду. На більше сил у мене не залишається, і я засинаю.

Мені знову сниться будиночок, я стою біля синього полум'я та крім мене тут нікого немає.

— Мейстре – кричу та нічого не відбувається.

У голові з'являється дивна думка доторкнутись до полум'я, не гаючи ні секунди я це роблю. У ньому одразу ж з'являється картинка замку. Я дивлюсь на дівчину із темним волоссям яка лікує синім сяйвом чоловіка. Рани на його тілі починають зменшуватись.В кімнату до дівчини заходить чоловік у красивій одежі, він не лорд не принц, та виглядає із знатного роду.

— Олівіє дякую вам. Ми вже думали не врятуємо – поклавши руку на серце промовляє, на його очах з'являється сльози.

— Ви ж знаєте це для мене найголовніше. Мені дали такий дар, то відмовляти комусь не маю права, навіть якщо це людина із темним минулим – усміхнувшись відповідає та встає Олівія.

— Я прийду за два дні, сил потрібно дуже багато. Давайте більше води, та тримайте рану у чистоті – дивлячись на хворого промовляє та йде геть, чоловік підходить до ліжка й усміхається.

Я відчуваю що вже не одна та забираю пальця із полум'я.

— Як ви це зробили? Мені доводиться багато молитись, щоб побачити хоча б щось – запитує Мейстер, а я чомусь дуже сильно лякаюсь.

Прокидаюсь із сильним тремтінням по тілу, серце б'ється неймовірно швидко. Що це знову було? Я бачила справжнє минуле? Чи це знову дивний сон?

У кімнату заходить Нелі у руках тримаючи сукню небесного голубого кольору.

— Як виглядала Олівія? – швидко запитую, можливо це просто сон. Дивний сон.

Нелі декілька секунд мовчки дивиться на мене, це питання завело її у легкий ступор.

— Чорняве волосся та сині очі. Більше інформації не збереглося, ще вона була дуже красивою – відповідає Нелі та підходить до мене ближче.

Я бачила минуле. Цього мені ще не вистачало, цікаво Мейстер мене справді бачить чи це тільки сон.

— Я підготувала ванну поки ви спали – тихо промовляє, а моє серце ніяк не може прийти в норму після сну.

— Ванна це добре – кажу та встаю з ліжка.

Прийнявши ванну мені справді стало краще. Про сон я вирішила поки забути, адже якщо це правда, то мене повісять і це мені геть не подобається. Одягнувши сукню я не могла налюбуватись собою у дзеркалі. Вона красиво підкреслювала мою фігуру, та пасувала до моїх очей.

На сніданку були вже всі присутні, не вистачало тільки мене. Тож не втрачаючи ні секунди я підійшла до вільного крісла біля Роберта.

— Доброго ранку, вибачте за запізнення – кажу та вклонившись сідаю за стіл.

Лорд усміхається мені, а ось його дружина готова вбити своїм поглядом. Їсти мені вже зовсім не хочеться, але вставити буде не красиво. Тому я п'ю тільки сік.

— Ми вчора не встигли познайомитись. Я леді Мішель – з награною усмішкою промовила жінка.

— Приємно познайомитись – кажу та ховаю свої руки які досі тремтять після сну та її погляду.

Роберт помічає це та торкається моєї руки, серце готове вистрибнути від його дотику. Повітря моментально зникає, по шкірі проносяться тисячі мурашок, якщо він так хотів мене заспокоїти, то це  не правильний варіант.

— Як проживає ваше королівство? До нас доходять чутки що війна виснажує вас – з усмішкою промовляє леді Мішель.

— Війна це завжди погано. Смерть та голод ще нікому не приносили добра – відповідаю та фізично відчуваю як напружився Роберт.

— І як це бути товаром, який віддали за для миру? – з переможною посмішкою запитує.

— Леді Мішель, це востаннє коли ви дозволили собі говорити у такому тоні із принцесою – стальним тоном промовляє Роберт.

— Моя сім'я наробила багато помилок, дуже багато. Та простий народ не повинний відповідати за помилки людей при владі, якщо є шлях зупинити страждання людей, то я його дотримаюсь – кажу та гордо піднявши голову встаю з-за столу.