Розділ 7

Після ситного сніданку, я швидко заснула. Мені снився мій дім, навчання та подруга. Я дуже скучила за Діаною. Цікаво, якщо це справді інший світ, а я потраплянка то що зі мною у моєму світі. Я жива? Чи безслідно зникла? Чи не приведи Господь я померла? З цими думками я прокидаюсь. Голова сильно болить, та мені вже краще. Стрибати у воду бажання більше не має, якщо буду пробувати тікати, то потрібно обирати гуманний для себе варіант. А то я сама себе швидше на той світ зажену, чим втечу.

Нелі пообіцяла розказати мені все що  знає, за Роберта Діольського, ім'я мені вже сподобалось. Та чи зможу я вдавати із себе принцесу, якщо я нею не являюсь. Ще мене бентежить запитання, де справжня принцеса, та чи король в курсі справ Леран.

Встаю з ліжка, мені хочеться пройтись хоча б по кімнаті, адже виходити мені заборонено.

Фрейліна так переживає за це. Можливо вони настільки хочуть миру, що ладні на будь-які вчинки. Та де у них гарантія, що я все зроблю як потрібно, адже зі мною поїде тільки Нелі.

Я чую якусь метушню у коридорі, і все-таки наважуюсь вийти. Якщо я принцеса, то моє слово вище ніж у леді Леран. Стукаю два рази, та ніхто не відчиняє. Я не горда особа, тому тягну дві великі ручки сама. Боже двері що із бетону? Чому вони такі важкі? Мені вдалось відчинити їх на декілька сантиметрів, і у мене закінчились сили.

Відпускаю та притискаюсь тілом до дверей, і вони тут же відчиняються, тільки в протилежну сторону. Я весь цей час тягнула їх не туди.

Боляче падаю на підлогу, та червонію від сорому, адже на мене з прихованими руками усмішками дивляться вартові. Хоч би допомогли, ніякого джентльменства від них не дочекаєшся.

Гордо підіймаю голову, та йду на пошуки Нелі. Та зустрічаю лікаря, який тримаючи свою бороду кудись дуже сильно поспішає. Цікаво у нього нова жертва? Ось зараз і перевірю. Він мене не помітив, тож можна прослідкувати за ним. Якщо він справді лікує своїм дивним методом, то я точно у іншій реальності.

Тихенько йду , та молюсь, щоб він не повертався назад і не помітив мене. Він швидко заходить у одну із кімнат та не зачиняє за собою двері. Тож я мов мишка, майже не дихаючи, піднявши поділ сукні підходжу до них.

— Потрібне кровопускання. Тільки так ми зможемо зняти жар. Крові стане менше і вона швидко охолоне – промовляє комусь дідок, а я кривлюсь від його висновків. Він точно лікар, а не кат? Можливо тут назви переплутали?

— Робіть все що потрібно, але Гальбрет до завтра має бути в порядку – злим тоном проявляє леді Леран. Моє серце стикається від болю, це ж варварський метод.

Чую чиїсь кроки, це точно фрейліна, тож ховаюсь за двері, не дихаю поки вона йде геть. Що ж потрібно тільки відправити куди подалі лікаря, та самій спробувати вилікувати Гальбрета.

— А ну стійте – голосно промовляю, коли він вже приготувався різати йому руку. Схоже я справді у іншому світі. Та про це я подумаю потім. Дідок переводить на мене свій погляд, та сказавши щось тихо собі під ніс, продовжив свою справу. А це вже ні.

— Я наказую зупинитись – грізно промовляю, та підходжу ближче.

— Ви не маєте права мені вказувати – єхидно відповівши, він таки робить перший надріз.

Хапаю його руку, сил у мене все-таки більше, тому я з легкістю вириваю ніж з його рук. Переводжу погляд на рану, вона справжня. Він точно божевільний, раз лікує такими методами.

— Я принцеса Мейрі Браун, за моїм наказом вас викинуть – шиплю, та підхожу ближче до голови Гальбрета, у нього дійсно температура, ще й не маленька.

— Я знаю ваш секрет – з посмішкою проявляє, я підіймаю на нього свій погляд, готова протистояти йому до останнього.

— Завтра сюди приїде Роберт Діольський, що тоді? Я даю вам останній шанс дослухатися до моїх слів – гордо піднявши голову кажу, та дивлюсь як з обличчя зникає посмішка. У очах з'являється лють, та на неї мені все одно.

— Із Леді Леран, будете самі розбиратись – ображено відповідає, та починає збирати свої інструменти, простягаючи мені руку, щоб я повернула йому ніж.

Мовчки віддаю його, та починаю згадувати все що вчила мене бабуся.Вона зналась на травах, але я ніколи не мала бажання вчитися її ремеслу, не моє це все. Та деякій знання все ж у мене були.

Мені потрібно або листя малини, або квіти волошки. Надіюсь тут таке росте, ще й із нашими назвами.

— Я швидко Гальберт – промовляю, та вкриваю його сильніше. Я відчаю свою вину за цю ситуацію, знаю не повинна, але все ж мені соромно, що він захворів.

Виходжу у коридор, та йду на пошуки кухні, чи можливо когось із лакеїв, або служниць. Тут точно можна заблукати, хоч би знати дорогу повернутись назад. Ох, де Нелі, вона б мені точно допомогла.

— Ваша Величносте – гукає мене дівчина позаду мене, на обличчі з'являється усмішка.

— Нелі, я тебе повсюди шукала – повертаючись промовляю, та ще сильніше усміхаюсь, коли дівчина лякається. Вона така мила.

— Вибачте Ваша Величносте, я мала деякій невідкладні справи – опустивши голову винувато відповідає, я підходу ближче та торкаюсь рукою її плеча.

— Свої справи це добре, а зараз мені і ще декому, потрібна твоя допомога – тихенько кажу, та відходжу на крок назад.

— Наказуйте – вклонившись відповідає, мене це сильно веселить. Можливо життя принцеси не таке й жахливе? Потрібно буде багато чого розпитати у Нелі, а то я майже нічого не знаю.

— Гальбрет захворів, йому потрібний відвар із листків малини, а якщо немає, то квітів волошки. Також мені потрібна прохолодна вода, та декілька маленьких рушників – промовляю, та замислююсь чи не забула я чогось.

— Квітів волошки я не знаю, можливо ви знаєте іншу назву, а ось чай з малини у нас є – з усмішкою відповідає, та вклонившись біжить геть.

Я вирішую її зачекати, через декілька хвилин, вона повертається вся червона на лиці. Точно бігла. У руках велика таця, на якій стоїть глечик із  склянкою , миска з водою, та акуратно складені рушники.

— Можемо йти – тихенько промовляє.

У кімнаті Гальбрета, я почула себе спокійніше. Дивно що цей чоловік дарує мені відчуття спокою, він хороший я це відчуваю. На жаль служить не тій, та не мені його засуджувати, можливо він дотримується такої ж думки.