Розділ 6

Холодна вода, заставляє моє серце битись дуже швидко та гучно, я вже не чую ні гукання вартових, ні гавкоту собак, тільки власне серце. Кожний крок у глиб ріки, дається все важче, та я не здаюсь і прямую до своєї цілі. Можливо у лісі, я зустріну нормальних людей, або ж ці відстануть, але що точно на мене чекає, це лікарняний.

Гучний плескіт води, налякав мене. Хтось скочив по мене у воду, я починаю пробувати плисти, хоч не робила цього з дитинства. Все тіло напружується, адреналін зашкалює, та мені все одно не вдається втекти. На середні ріки, мене боляче хапають за руку, та притискають до великого тіла. Гальбрет це точно він. Я дивлюсь як берег віддаляється, та наважуюсь поглянути на нього.

— Гальбрет прошу, відпусти мене – тремтячим голос звертаюсь до здорованя, не знаю чому саме починаю плакати. Цей розіграш затягнувся, я хочу повернутися у звичне життя.

— Я готова оплатити штраф, який би там не був прописаний у договорі. Тільки відпустіть мене, зв'яжіться з Діаною, нехай мене забере – серйозніше промовляю, поки він ставить мене на сушу.

Гальбрет декілька секунд дивиться на мене мов на божевільну, це справді легко прочитати у його очах, а тоді витирає мої сльози. У серці з'являється надія на завершення цього спектаклю абсурду, та вона швидко гасне, коли я чую голос леді Леран, яка наказує Гальберту мене негайно привести.

Він знизує плечима, та акуратно підштовхує мене у перед, тільки от мої ніжки зовсім не хочуть слухатись. За секунду я опиняюсь на його руках, і ми дуже швидко наближаємось до леді Леран. Задається поряд із нею літають блискавки, у очах така лють, та нехай навіть не думає мене лякати. Годі. Ще раз вона спробує мене образити, я дійсно звернусь у поліцію.

— Схоже зорі більше не на твоєму боці – з посмішкою промовляє леді Леран, поки ми проходимо повз неї,  у очах у неї горіло полум'я, яке не передбачало нічого доброго.

У саді на нас чекав той самий дідок із бородою, та схвильована леді у білій сукні. Можливо вона зупинить це божевілля, адже це вже переходить усі дозволені межі. Біля одного із дерев я помітила Нелі, яка зі сльозами на очах спостерігала за всім.

— Леді Мейрі, що трапилося? – схвильовано запитує, та підходить ближче, я відчуваю як напружується Гальбрет, адже він починає сильніше притискати мене до себе. Краще б від злої Леран мене так захищав.

— Гальбрет, поклади мене – серйозним тоном проявляю, тільки він мене зовсім не слухає.

— Гальбрет, я знаю ти хороший. Я не буду втікати від тебе, чесно – чесно – стараюсь як наймиліше усміхнутись, і це працює.

Опинившись на землі, я стримую бажання втекти, та починаю помаленьку йти біля нього. Не варто було занурюватися у холодну воду, у голові знову запаморочилось, та й горло боліло неймовірно сильно.

Я фізично відчаю наближення леді Леран, тож коли чую її голос позаду себе, вже не лякаюсь.

— Гальбрет, збери вартових біля входу у замок. Швидко – їй би командиром якоїсь роти бути, вона б точно мала авторитет серед усіх.

Гальбрет швидко пішов на перед, а я налаштовувала себе на серйозну розмову.

— Леді Леран, чи як там вас по справжньому звуть. Я хочу покинути вашу божевільню, та потрапити до себе до дому, а якщо ви будете мені перешкоджати, то я напишу на вас заяву у поліцію. Це між іншими стаття, ви сядете у в'язницю, і вже там будете свої п'єси ставити – я вклала всі сили, щоб сказати це впевнено, та без тремтіння у голосі.

— Леді Леран, невже наша принцеса зійшла з розуму. Вона говорить дивні слова, ще й у ріку стрибнула. Невже на неї так сильно вплинули минулі події? — ніби пошепки, але я все одно чула, схвильовано заговорила леді у білому.

Хочеться розвернутись та сказати хто тут справі зійшов із розуму, та цікавість яка буде відповідь перемагає.

— Леді Вів'єн, у вас є свої зобов'язання, ось їх і виконуйте, а із принцесою я сама розберусь — прошипіла леді Леран. Мою нову знайому звуть Вів'єн, красиве ім'я, їй справді личить.

Тим часом ми вже доходимо до замку, де на нас чекають Гальбрет та декілька вартових. Серце починає швидко битись, я вже не знаю чого очікувати від цих страшних людей.

— Слухайте мій наказ, принцесу нікуди не відпускати. Від сьогодні їй заборонено покидати покої – голосно та з легкою посмішкою, віддала наказ леді Леран.

Похитуючись, я зробила крок до неї, та мене зупинила Нелі.

— Ви не маєте такого права, я все повідомлю королю – заступилась за мене Вів'єн, хоч хтось тут адекватний. Можливо попросити у неї допомогу, щоб вона принесла мені телефон, та я подзвонила у поліцію.

— Ви мене почули. – звернулась до вартових, вони тільки кивнули на знак згоди

— А зараз лікарю Неон, огляньте нашу принцесу та зробіть все необхідне для її одужання – ці слова вже були до нашого знайомого, він с усмішкою погладив свою борідку, та пішов до замку.

Ось це вже точно ні. Можливо на навчання я сьогодні не встигну, та він до мене навіть пальцем не доторкнеться. Нехай їх своїми варварськими методами лікує.

Мені нічого не залишається як піти у середину, Леді Вів'єн хотіла мене провести, та їй не дозволили. Цікаво чому її не люблять, мила жінка, виглядає самою адекватною, можливо тому й не люблять.

У покоях я швидко залізла під ковдру, все тіло трусило, я відчула як температура тіла піднімається.

— Ваша Величносте, підготувати вам ванну? – тихенько запитує Нелі, цікаво де лікар зник. Я думала одразу ж сюди прибіжить.

— Було б чудово, а варвар коли до нас завітає? – встаючи запитую, від мого запитання Нелі щиро засміялась, і у неї на щічках з'явилися ямочки.

— Лікар прийде, коли ви приведете себе у порядок. Він не повинен вас бачити у такому вигляді, Ваша Величносте – стримуючи сміх відповідає.

— Я можу тебе дещо попросити? – тихенько запитую, можливо вона дасть мені телефон.

Нелі підходить на крок ближче, та киває на знак згоди.

— Можеш понести мені телефон? – пошепки промовляю, та затамувавши подих чекаю на відповідь.