Розділ 3

Ми поверталися тим самим коридором, позаду мене йшов Гальберт, напевно щоб я не спробувала втекти. Поки я цього робити не планую, мені по перше не дуже добре зараз, а по друге цікаво що буде далі. Коли нарешті мені повідомлять, помахайте ручкою вас знімали скриті камери.

Жінка йшла по переду, красива постава. Вона справді прекрасно увійшла у роль. Біля одних із дверей, стояли вартові.На них були одягнуті чорні довгі костюми, а за спиною виднілися шаблі.

Помітивши нас, вони вклонилися фрейліні, та відчинили для неї двері. Гальбрет акуратно штовхнув мене, та ми попрямували під пильним поглядом вартових за нею.

Кімната, чи краще сказати покої, виглядали казково. Бежеві стіни прикрашали безліч картин у золотих рамках, та найбільше мене привернула величезна картина яка висіла по центрі кімнати. На ній були зображені, королева та дракон. Похитуючись я підійшла ближче, щоб роздивитись краще. На картині була руда доросла королева, її волосся красиво заплете у косу майже торкалось землі. Одягнута у зелену сукню, із пишними рукавами, одна її рука торкалась морди дракона, який схиливши свою голову чемно сидів біля неї.

— Звідки ти? – від несподіванки я ледь не підскочила на місці, ось для чого так голосно завжди говорити.

Ось що мені відповідати, напевно цікавіше буде дивитися якщо я придумаю якусь казку про себе.

— Я здалеку, а ви? – обернувшись запитую, при цьому гордо піднявши голову.

— Ти смілива, це добре. Наша принцеса була тихою та замкненою. Вона втекла підставивши під удар не тільки честь сім'ї Браун, а ще й безпеку королівства – неочікувано почала розповідати фрейліна, я ж мочки її слухала. Відчуваючи що мені потрібно сісти.

— Але ж, всі помітять що я не вона. Підданні та наближені до замку, не вже ви думаєте що вийде когось обманути? – навіть у такому стані я розумію сюжетну дірку, можливо для пранку підійде, але я люблю, щоб все було логічно. Поставлю їм 7/10, коли ця вистава закінчиться.

— Крім Нелі, твоєї служниці, ніхто тебе бачити не буде. Для всіх ти хворієш, навіть обманювати не доведеться, а принц Діольський не бачив жодного разу. Тільки на портреті, та колір волосся, фігура та навіть очі у вас схожі, то ж проблем не виникне – спокійно промовляє, все вони придумали. Цікаво це персонально для мене, чи у них для всіх така програма? Та це я запитаю згодом, можливо Нелі мені хоча б щось розповість.

— Етикету тебе також навчить Нелі, вона ж буде наглядати за тобою. Гальбрет проведе тебе до твоїх покоїв, з яких тобі буде заборонено виходи. Порушиш правило, повернешся у темницю – з посмішкою промовила фрейлін.

— А як звертатися до вас?

— Всі звертаються Ваша Королівська Вельможносте, схоже ти не з благородної родини, хоча по вигляді так не скажеш. При всіх для тебе я буду леді Леран, а зараз можеш йти – жестом руки вказує йти геть, надіюсь мені дають поїсти та ванну.

Гальбрет два рази стукає об двері, вони за секунду відчиняються, і ми виходимо у коридор.

Знову йдучи коридором, я розумію що сама я б заблукала. Цікаво у якій частині міста знаходиться цей замок, чому я раніше про нього не чула.

— Гальбрет, ти хоч розмовляєш? – глянувши на нього проявляю, та нарешті він відповідає, тільки не словами, а жестом, який означає що ні.

— Шкода – тихо промовляю, поки ми підходимо до здається моїх покоїв, біля яких стоять такі ж вартові. Невже ніхто не бачить підміни?

Вартові вклонилися мені, та відчинили для мене двері, чи можливо це для Гальбрета? Але все одно приємно.

Моя кімната трохи простіша, та не менш прекрасна. Тут тільки одна картина, на якій зображені два дракони, червоний та майже чорний, або ж це дуже темно зелений.

Найбільше мені сподобалося ліжко, воно величезне. Багато маленьких подушок, та декілька ковдр, манили мене у свій полон. То ж довго не думаючи, я швидко пірнула у м'які ковдри.

— Моя Величносте, я вам підготувала ванну – писклявий голосок, вирвав мене зі шляху до сну. Ванна це добре.

— Ти Нелі? – піднявши голову запитую.

Біля одних із дверей, які я не помітила стояла дівчина. На вигляд років 16 не більше, темне волосся заплетене у дві косички. Курносий носик, та сині очі, робили її дуже красивою дівчиною. Вона була одягнена простіше, у коричневій сукні до підлоги, яку прикрашав маленький фартух. Дівчина зминала край фартуха руками від хвилювання, мені навіть стало її шкода.

— Так, Ваша Величносте – тихенько відповідає, та ховає свій погляд, я ж думала що вона буде строгою як леді Леран.

— Можеш звертатися на ім'я – з усмішкою промовляю, та встаю із ліжка.

— Як накажете, Ваша Величносте – вклонившись відповідає, мене це тільки смішить, вона хоч знає хто я.

— Нелі, а як мене звуть та хто я? – підійшовши ближче запитую, та уважно спостерігаю за дівчинкою.

— Мейрі Браун, наша принцеса. Я знаю хто ви, та краще про це мовчати, Ваша Величносте – майже пошепки промовила Нелі.

Як вам розділ? Якщо сподобався ставте вподобання, та оцінюєте зірочокою. Також добавляйте книгу у бібліотеку, на нас чекає ще багато чого цікавого)))