Розділ 1

Галактика : Чумацький Шлях

Планета: Земля 

Теперішній час 

За пів року до основних подій у пролозі 

Прокидаюсь коли перші промінчики сонця торкаються мого обличчя. На годиннику тільки 05:32, а у мене вже повно сил та енергії, тому швидко встаю та направляюсь у ванну кімнату.

Виконавши всі ранкові процедури, та випивши запашної кави, мені захотілося прогулятися до університету.

Травневе сонечко радує своїм теплом, тож поки я не відклала цю ідею на потім, швидко біжу вдягатись.

Дивлюсь на своє відбиття у дзеркалі, та усміхаюсь. Ніжно зелений колір мені дійсно личить, та красиво підкреслює моє руде волосся. Правильно я зробила, коли послухала консультанта, та таки купила цю сукню.

Останній штрих у вигляді парфумів зі запахом стиглої вишні, і я вже готова до сьогоднішнього дня.

По дорозі мені зустрічаються похмурі люди, які неспішно йдуть на свою роботу, або ж як я на навчання.

Проходячи дорогою яку я вже вивчила напам'ять, я все одно любуюсь красотою цього місця. Я приїхала сюди не так давно, це мій перший навчальний рік, та перший рік у новому місті.

Спочатку я завжди ходила пішки до університету, та любувалась красотою будинків. Крамничок, та маленьких кафе, які були виконані у одному стилі.

Проходячи повз них я помітила нову крамничку, її тут точно не було. На моє здивування вона виявилася відчиненою, і мої ніжки самі туди повели.

Підійшовши дуже близько, я зупинилася, щоб уважно її роздивитись. Крамничка під назвою Талісман, виглядала ніби не з нашого століття. Так це місто також було створене у одному стилі, без сучасних багатоповерхівок, або ж стильних ресторанів чи клубів. Та все одно крамничка дуже сильно виділялася на фоні.

Все зроблено із дерева, надпис здається написаний фарбою, або ж крейдою. Віконечка також оформлені дуже дивно, у них не має скла, тобто це просто рамки у вигляді вікон. Біля дверей на стіні прибита дуже великим цвяхом дошка, на якій висять безліч різних прикрас.

Багато кулончиків різних форм, каблучок та намиста. Я декілька хвилин роздивлялась їх, вони теж були у стародавньому стилі. Не мов із музею, прямо сюди доставлені та розвішані.

Мені закортіло зайти у середину та подивитись що ж ще тут є цікавого. Серце чомусь почало швидко битись, тут неймовірна атмосфера та навіть запах інший.

Я ніби попала у минуле, у середині все також із дерева. Не має жодних сучасних меблів, власник добре постався над стилем.

Біля стіни стояв багряний стелаж із різними глечиками та тарілками дивної форми. Я бачила такі тільки у фільмах про минулі століття. Були більші та менші, срібні та чорні, виглядають, як на мене дивно, але думаю поціновувачів мистецтва таке зацікавить. На деяких глечиках були вирізьблені візерунки, які більше я не повторювались.

Та більше мене зацікавив столик, накритий темно зеленою тканинною. На якій були виставлені різні прикраси. Мою увагу привернув кулон, у вигляді вишні. Серце забилось дуже швидко, мені хотілося взяти його в руки, відчути який він на дотик.

Моє бажання стало настільки сильним, що я не змогла зупинитись. Продавця не було, а гукати його мені стало дуже лячно, я вирішила, що просто подивлюсь на цікаву прикрасу та піду на навчання.

Взявши кулон в руку, мені на секунду здалось, що я вже тримала його. Дивне відчуття дежавю не покидало мене, чим посилювало серцебиття.

— Доброго ранку, я можу вам чимось допомогти? – від несподіванки я здригнулася, та сховала кулон за спину, а тоді підняла погляд на чоловіка, який не зрозуміло звідки взявся.

Мене із неприхованою цікавістю розглядав дивний чоловік. На ньому був одягнений одяг, якого я ще не бачила. Темно жовта сорочка, яка була не дуже охайно заправлена у темно коричневі штани, виглядала дуже дивно. Схоже їй давно пора на смітник, для чого її тільки вдягнув. Довгі чоботи майже до колін, створювали дуже кумедний образ.

Здається хтось переборщив зі стилістикою минулого століття, чи яке вони там хотіли відтворити, але такий продавець явно не буде заохочувати покупців. Хоча щоб зробити селфі, або ж просто подивитись на дивного чоловіка, сюди будуть заходити часто.

Чоловік поправив маленькі окуляри на носі, та зробив крок до мене, я ж машинально відійшла назад.

— Я просто зайшла подивитись – тихенько промовляю, та роблю ще один крок назад. Чоловік кидає недовірливий погляд у мій бік, та закладає руки за спину.

— А жандармів не злякаєтесь ? Все – таки гуляти у таку пору, ще й без супроводу, може дурно вплинути на вашу репутацію. – його погляд темніє, чоловік протирає руки об бідолашну сорочку, та робить знову крок у мій бік. На шкірі з'являються мурашки, а серце ще сильніше починає битись, роблю ще один крок назад, та опиняюсь біля виходу.

Чоловік засильно вдався в образ, або ж за багато випив учора, інших пояснень його дивної поведінки у мене немає. Його погляд мене лякає, є щось у ньому дивне, ніби він сам вірить у те що говорить. Ще й такими словами, що деякі люди його просто не зрозуміють.

— Я краще піду – видавлюю із себе найщирішу усмішку, на яку тільки здатна, та поспіхом тікаю геть.

Дивний він, потрібно буде залишити на нього відгук, нехай проведуть з ним розмову, як потрібно спілкуватись із покупцями.

Зупиняю автобус, та не роздумуючи сідаю у нього, чомусь хочеться як найшвидше покинути це місце. Від його погляду, у мене досі мурашки по шкірі танцюють.

За деякий час моє серце приходить у норму, та я пригадую про кулон, який досі тримаю затиснутим у руці. Як тільки я змогла про нього забути? Ну нічого після навчання, повернусь та поверну його.

Розглядаючи його, я мимоволі починаю засинати, поки мої пальчики кружляють по вишні. Вона така ніжна на дотик, шкода що доведеться повернути таку красу. На декілька секунд, я ніби покидаю свою реальність, доки жінка що сиділа поруч, не штовхнула мене у плече, та не повідомила про зупинку.