Пролог

— Мейрі Браун, вас звинувачують у чаклунстві та зраді. По рішенню суду вас буде страчено – холодний тон яким зачитали вирок, розвіював останню надію на порятунок.

Я вже не опиралась вартовим, які насторожено дивились на мене, очікуючи підступу та спроб втекти. Моє серце здається не билось, з очей текли сльози, а на душі пустота.

Все було марно, всі мої зусилля були марними та безглуздими. Я повірила у казку, та реальність виявилась геть іншою.

Мене босоніж вели вулицею, яку я вже встигла полюбити. На зустріч нам вийшло багато людей, для них страта це як свято, та повід зібратись. Я не підіймала свого погляду, мені було страшно побачити у них радість в очах.

Ми зупинились біля вішальниці, та у мене вже не було страху. Я не зможу повернутися до дому, я сама винна у тому що сталось. У тому що закохалась не у того чоловіка, який повірив не мені. Не своїй коханій Мейрі.

Я відмовилася від усього, щоб бути із ним, а він мене навіть не вислухав. Не почув. Збираю останні крихти гордості та сама направляюсь у перед. Все тіло тремтить, та я не дозволяю емоціям взяти верх.

Наважуюсь поглянути у натовп, та бачу свою служницю Нелі, вона зі сльозами на очах дивиться на мене. Єдина хто повірив мені, та що стала світлом у цій темряві. З останніх сил усміхаюсь їй, та відчуваю як сльози покотились по моїх очах.

— Я стану вільною – тихо промовляю, та дивлюсь на свого ката.

Високий чоловік із дивною маскою на обличчі, тільки до них я не змогла звикнути. Я намагалась боротись, та не вийшло. У мене нічого не вийшло.

Вітаю мої любі))) 

У мене також виникло бажання написати історію про потрапляночку)) Тому надіюсь вона вам сподобається)) По переду ще багато чого цікавого, тому бажаю вам приємно читання 💓 

Добавляйте книгу у бібліотеку, та коментуйте, це дуже мотивує писати далі ❤️