Механізований лелека

01.1

— Тарасе… Тарасе. Тарасе! Твоя черга!

Глибокий вдих, сумний видих. З другої кімнати лунав дитячий крик.

— Навіщо ми купували цю Допоміжницю Ес двадцять один? Для колекціонування пилу? Хай вона за справу візьметься.

— Якщо що, то ми позавчора її по гарантії в ремонт віддали.

— Точно... Забув. Люба моя, прошу, може ти сходиш до неї? Мені скоро на роботу.

— Твоя черга!

Тарас не встиг навіть подумати, що відповісти, а Василина вже блискавично смикнула ковдру на себе та повністю закуталась у неї. Легенько ляснувши чоловіка долонею по лобі, молода матуся відвернулась в іншу сторону.

— Ніколи мені не дадуть нормально виспатися у цьому домі, — пробурчав чоловік собі під ніс.

— А чого це тільки мати в Катрусі повинна бути сіпана та як зомбі?! Хай татко теж отримає свою частку донькової любові.

Тарас хотів кинути подушкою в кохану дружину, але з просоння ще не збагнув, що до чого.

Раз на місяць він був вимушений ставити свої руки на діагностику на ніч. І зараз якраз була така ніч. Він підвівся з ліжка і в темряві підійшов до невеликої капсули у кутку кімнати, що нагадувала душову кабіну. Прослизнувши всередину, він став на спеціальні отвори для ніг. Двері автоматично зачинилися та стіни засвітилися приємним блакитним сяйвом.

— Діагностика завершена?

— Так, — пролунав приємний жіночий голос з малесеньких динаміків у стелі капсули.

— Які результати?

— Заміняні основні кістки в середньому та вказівному пальцях правої руки. Ліва рука цілком справна. Всі необхідні мастильні, запобіжні та одноразові резервуари заповнені та заміняні.

— Підключай.

Тарас напружився. Під’єднання металевих рук до пазів у плечах завжди було дуже болісним. Основна причина — нерви. Вони кожен раз оголювалися.

— Ох! Матір моя...

— Імпланти приєднано.

Тарас подивився на залізні пальці. Спробував ними поворушити. Затримка мінімум у дві секунди.

— Так діла не буде. Увімкнути калібрування.

Зі стін капсули виїхали невеличкі штекери з проводами, які в ту ж мить приєднались до рук. Тарас почав по черзі давати подумки різні команди своїм верхнім кінцівкам, а програма почала корегування.

Здавалося, час було б вже звикнути до цих аугментацій, але кожен раз, як вперше. Вже п’ять років Тарас був з цими руками. Що змусило його тоді змінити живі руки на металеві? Відповідь проста та занадто альтруїстична, як би сказала його дружина. Бажання допомагати людям. П’ять с гаком років назад Тарас подав документи на вступ до поліцейської академії, а туди брали тільки з покращеними тілами. Поліціянти мають бути сильнішими та покращеними, на відміну від звичайних цивільних людей. Тим паче для дійсно охочих та мотивованих, держава робила це безкоштовно. Треба, значить треба. Нові крутецькі руки всього за три дні. Масивні, з гідравлічними посиленнями, зі стовщеним захистом на кулаках, краса! Ще й на замовлення пофарбовані в колір шкіри, тільки кілька щілин на ліктях та маленькі розʼєми для штекерів видають неорганічність кінцівок. Все добре, от тільки фінальний екзамен Тарас завалив, теоретичну частину, особливо історію. Цей провал сильно вдарив по самооцінці, але йому вдалося влаштуватися прикордонником. І не кудись там, а в один із найбільших портів Європи.

— Калібрування завершено. Гарного вам дня.

Штекери відʼєдналися, світло зникло, а двері капсули безшумно відчинилися. Тарас тричі швидко кліпнув і включився оковий інтерфейс та нічне бачення. Пʼята година ранку, хоч і повинно бути вже світло, але Василина на ніч завжди закривала жалюзі до суцільної темряви. 

— Нових повідомлень та дзвінків не було. В кімнаті +25, надворі +20. Протягом дня опадів не очікується. Закінчився мийний засіб на кухні, треба підтвердити оплату для закупівлі та доставки нового. Підтвердіть замовлення, — протараторив прискорений приємний жіночий голос у вушних імплантах.

— Підтверджую.

— Десять гривень списано з рахунку.

Тарас вийшов з капсули та кілька разів стиснув кулаки. Пальці слухались блискавично, без затримок. Він впав на руки, зробив кілька відтискань, та сильним поштовхом поставив себе знову на ноги. Все в нормі. Погляд повз інтерфейс. Ліжко було порожнє.

— Ти б ще довше вовтузився там зі своїми роботизованими ратицями, — обурено кинула Василина, заходячи в кімнату з донькою на руках.

Одразу відчинилися жалюзі, та кімнату наповнили ранкові сонячні промені. Нічне бачення автоматично відключилося. Чоловік ще кілька разів струсив плечима, зігнув руки в ліктях і подивився на своїх домашніх: обидві руденькі, кучеряві та з ластовинням на щоках. Закатані рукави на нічній сорочці Василини натякали, що вона розлючена, а новий підгузок на донці конкретно давав зрозуміти, що батько з Тараса поки що кепський.

— Давай її мені, і ще трохи поспи.

— Все! Не треба! — жінка сіла на ліжко та підняла Катрусю перед собою, — ми вже й самі підгузки змінили, й виспалися, і тепер хочемо їсти, так, моя бубуська, — Василина цьомнула маленьку в носик і та засміялася, — а поки ми будемо тут їсти, татко приготує сніданок собі та мамі, так? Поки не втік на свою роботу.

— Так, — відповів Тарас, розвернувся на пʼятах та нагострив лижі в ванну.

— І щоб ніяких помічників! Приготуй сам! Мати хоче яєшні! Справжньої! А не з порошку! Та з зеленню. В морозильній камері в правому кутку повинно було ще трохи лишитись.

— Татко почув матір бубуськи, буде зроблено.

Нашвидку почистивши зуби електрощіткою і вмившись водою, насиченою тонізуючими добавками, Тарас зайшов на кухню. Сонце вже на повну сяяло за вікном, але йому не хотілося вкриватися від нього жалюзі. Хай радує своїм промінням. У приміщенні пахло свіжоскошеною травою.

— Які новини? — запитав вголос чоловік та відкрив холодильник. На щастя там було чотири справжніх курячих яйця, зі справжнього села, котрі в них ще лишились з дня народження Василини. Зелень у невеличкому контейнері теж знайшлась.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше