Ціна питання

- То ви зробите свою роботу чи ні? - нервово озирався на всі боки молодий піжон, який пообіцяв чималу нагороду за успішно виконане доручення.

- Я саме в процесі, - якомога спокійніше відповідаю, продовжуючи креслити пентаграму призову духу. - Швидше не вийде, якщо хочемо, щоб усе пройшло як треба.

Випереджаю наступне запитання. Тільки-но розтулений рот юнака одразу ж закрився. Жодного терпіння. Хлопець продовжував переминатися з ноги на ногу, раз у раз озираючись, боячись, що хтось побачить його в компанії некроманта.

Відступаю на крок від пентаграми.

- Прошу, - вказую рукою на центр схеми. Хлопець із сумішшю невір'я, відрази і страху дивився на мене. - Найкраще душі відгукуються на заклик рідних і значно охочіше відповідають їм на запитання. Ми ж хочемо, щоб усе вийшло?

Той смикнув плечем і відвів погляд убік.

- Можна обійтися якось без цього?

- Але...

- Я приймаю можливі ризики, - різко кинув він і подивився мені в очі. Щоправда, одразу відвів погляд.

Люди не люблять дивитися мені в очі. Очі некроманта... Деякі кажуть, що бачать у них смерть. Як на мене - очі як очі. Може, трохи більш втомлені, ніж у пересічних людей. Я хмикнув. Приймає він ризики... Тільки якщо не вийде, я не отримаю оплату - які ризики він приймає? Що взагалі означає його «приймаю ризики»? Він розуміє, що сам сказав? Але гаразд, погоджуся.

- Нагадайте ім'я покійного.

- Ар... - голос гидко вискнув. - Кх-кх... Арчибальд Блеквуд, - скоромовкою закінчив він, стрельнув у мій бік поглядом і відвернувся.

- Нагадайте, я повинен дізнатися пароль від сейфа в його кабінеті?

- Так, усе вірно, - крізь зуби процідив він, стиснувши руки і спрямувавши погляд кудись на носок туфлі. Треба сказати, дорогої туфлі. - А тепер можете приступити до своєї роботи?

- Звісно, - посміхнувся я, заходячи в пентаграму.

Прочитавши заклик, я порізав руку ритуальним ножем і простягнув вгору до неба. Тихий ляск. Не було жодних кіношних спецефектів, грому, блискавок. Просто переді мною поступово став видимим силует чоловіка середніх років, у діловому костюмі та з гордовитим обличчям.

- Мене закликав цей покидьок? - одразу ж кинув у мій бік запитання чоловік.

- Містере Блеквуд, можете мені назвати пароль від вашого сейфа в кабінеті?

- Точно, цей мерзенний дрібний сучий син.

- І все ж, можете мені відповісти на запитання?

- Нехай він спочатку скаже, як саме він мене вбив? Цей телепень сам собі шнурки зав'язати нормально не може, йому хтось допомагав, - Арчибальд дивився на мене впритул.

Особливістю подібного призову було те, що покликаний бачив і говорив тільки з тим, хто стоїт у колі. Він не чув нічого поза колом, як і той, хто поза колом, не чув і не бачив привида за лінією.

- Це мені невідомо, - посміхнувся я.

- Це відомо тому, хто найняв тебе, цьому гадьонишу.

- Я не можу стверджувати, що мій наймач і згаданий вами «гадьониш» - одна особа, - все так само спокійно посміхаючись, відповів я.

- Ох... не грайся зі мною в ці ігри, - роздратовано змахнув рукою привид. - Гаразд, якщо ви так хочете - мій син Алістер Блеквуд.

- Так, містер Блеквуд найняв мене. Але мені нічого не відомо.

- Містер! - пирхнув Блеквуд-старший. - Містер! Цей шмаркач взагалі не повинен носити моє прізвище!

- Вибачте, але так чи інакше ви повинні назвати мені пароль від сейфа? - Мене ці сімейні драми не стосуються, подумалося мені. Ну так, мій наймач виявився вбивцею, всього-то вбив багатого татуся - бувало й гірше. Жити мені за щось треба, а без клятого пароля ніякої оплати. - Ми не вийдемо звідси, поки ви не скажете пароль, - жорстко сказав я йому.

- Ха! Ти справді зібрався лякати мертвого ув'язненням? Тут приємніше, ніж там, звідки ти мене викликав. Не поспішаю, знаєш, повертатися.

- Нехай і так, все ж наполягаю, щоб ви відповіли по-хорошому.

- А що буде по-поганому? - пирхнув і посміхнувся чоловік.

- Вам краще не знати, - посміхався і я у відповідь.

- Ризикну.

- Що ж... - я неспішно нахилився і взяв в'язку гілок, що лежала біля моїх ніг. - Дивіться, ви і цей пучок гілок пов'язані, - лекторським тоном сказав я і продемонстрував зв'язку. - Зламавши хоча б одну гілку, я знищу частину вашої душі, завдавши вам неймовірного болю. Зламаю всі гілки - вашу душу буде знищено. Повторю запитання: ви все ще не хочете по-хорошому?

- Ти блефуєш.

Важко зітхнувши, я дістав одну гілочку. Як же набридли ці вперті барани. Зламав. Чоловік вигнувся дугою і закричав. А потім засміявся.

- Ха-ха-ха... Скільки?

- Скільки що?

- Скільки він заплатить за твою роботу? - все ще стоячи рачки і важко дихаючи, той знизу вгору спрямував божевільний погляд на мене.

- Двадцять тисяч, - не став брехати я, але сказав тихо, щоб не почув Алістер. Алістер підняв на мене стурбований погляд.

- Про що мова? Про що ви говорите? - мабуть, усе ж таки щось почув.

- Я заплачу більше, - одночасно з Алістером швидко, з іскрою божевілля, проторохтів Блеквуд. - Вміст сейфа - половина може бути твоєю. Там мільйон. - Мої брови здивовано поповзли вгору. - Тільки я маю дізнатися спільника, а шмаркач - отримати по заслугах.

- Ми намагаємося домовитися про пароль. Я сказав містеру Блеквуду - скільки ще років його душа варитиметься в казані, - кинув я за спину, не відводячи погляду від привида.

Блеквуд-старший хмикнув, піднявся і обтрусився - хоча в цьому немає жодного сенсу.

- Судячи з усього, ми домовилися, - він рукою пригладив волосся. - У всього є ціна.

- Містер Блеквуд хоче дізнатися від вас, хто був вашим спільником, в обмін на інформацію про пароль.

- Навіщо це йому? Він і так мертвий. Та й з чого він узяв, що був спільник?

- Для упокоєння і смирення його тлінної душі. Він наполягає, що ви діяли не самі.

- Нісенітниця.

- Інформація в обмін на інформацію.