​Розділ 2. Зашморг на шиї генія

​Аромат цитрусових парфумів Елізи Грейс, який спочатку здався Артуру приємним, тепер душив його. Як тільки двері майстерні зачинилися, він з силою вдарив кулаком по верстаку. Кілька дрібних шестерень підскочили й розлетілися підлогою, але він навіть не глянув на них.

​Його шантажували. Його, Артура Старфолла, який завжди вважав себе на крок попереду будь-якої небезпеки. Але ця жінка... вона не просто знайшла деталь. Вона приставила ніж до горла всієї його родини. «Я знаю, що вони приховують про Острів Дзеркал», — ці слова звучали в його голові як смертний вирок. Якщо Скотленд-Ярд або, що ще гірше, залишки Комітету Нагляду почнуть копатися в минулому Селести та Еліаса, їхнє спокійне життя закінчиться в камерах Тауера.

​— Прокляття! — прошипів він, хапаючи піджак.

​Він не відчував азарту. Він відчував холодну лють і липкий страх за сестру. Йому потрібно було діяти, але спочатку — попередити тих, хто був у небезпеці.

​Артур майже біг вулицями Лондона, ігноруючи знайомих і навіть не дивлячись на вітрини з новими механізмами, які зазвичай притягували його погляд. Крамниця «Золотий стібок» зустріла його звичним спокоєм, який зараз здавався Артуру крихким, наче тонке скло.

​Селеста стояла за прилавком, розмовляючи з клієнткою, а Еліас у кутку зали перевіряв якісь рахунки. Побачивши обличчя брата — бліде, з очима, що палали від гніву, — Селеста миттєво вибачилася перед дамою і кивнула Еліасу.

​— Артуре? Що сталося? На тобі обличчя немає, — Селеста зачинила двері на засув, хоча була лише друга година дня.

​— У нас проблеми. Серйозні, — Артур важко дихав, спершись на стіл. — Слідча з розшуку, Еліза Грейс. Вона прийшла до мене сьогодні. Вона має докази, що мій «Акустичний Розмикач» використали для пограбування банку. Але це не найгірше. Вона знає все. Про Скляне море, про Острів, про те, ким був Еліас.

​Еліас повільно підвівся. Його постать, навіть без магії тіней, випромінювала загрозу. Він підійшов до вікна і ледь відхилив штору, оглядаючи вулицю.

— Грейс... — сухо вимовив він. — Я пам’ятаю її досьє. Її батька-суддю знищив Нагляд, бо він занадто глибоко копав. Вона ненавидить магію і все, що з нею пов'язано. Вона не просто слідча, Артуре. Вона мисливець.

​— Вона шантажує мене, — Артур подивився на сестру. — Каже, якщо я не допоможу їй знайти тих, хто вкрав мої розробки й грабує банки, вона здасть вас. Вона хоче, щоб я був її «консультантом». По суті — її власністю.

​Селеста підійшла до нього і міцно взяла за руки. Її золоті нитки на зап’ястях затремтіли, реагуючи на його емоційний стан.

— Ти не повинен погоджуватися через страх за нас, — твердо сказала вона.

​— У мене немає вибору, Сел! — вигукнув Артур. — Я не дозволю їй зруйнувати те, що ви так важко будували. Я піду на цю зустріч. Я буду грати її роль, поки не знайду спосіб вибити в неї цей козир. Я викраду в неї ці докази або знайду на неї такий самий бруд.

​— Будь обережним, — Еліас обернувся від вікна. — Жінки на кшталт Елізи Грейс не залишають слабких місць. Вона затягує зашморг повільно. Якщо ти підеш на зустріч, не намагайся її звабити — вона це розкусить за секунду. Будь корисним, будь незамінним, але ніколи не повертайся до неї спиною.

​Артур повернувся до майстерні в стані, який він називав «холодним розрахунком». Він більше не жартував із механічним солов'єм. Замість цього він почав збирати спорядження. Але цього разу це були не просто інструменти.

​Він розкрив подвійне дно своєї скрині й дістав прилад, який нікому не показував — «Ефірний перехоплювач». Маленька коробочка, яка могла записувати розмови на відстані. Якщо Грейс бодай раз згадає про незаконні методи свого розслідування, він матиме власний важіль шантажу.

​Одягаючись до зустрічі, він вибрав найпростіший робочий костюм — темні штани, важкі чоботи й куртку з міцної шкіри. Ніякого флірту, ніякої чарівності. Він хотів, щоб вона бачила в ньому інструмент, який може зламатися в її руках і поранити її саму.

​Паб у Саутворку був набитий похмурими людьми, від яких тхнуло відчаєм. Артур зайшов усередину, відчуваючи важку вагу «Перехоплювача» в кишені. Він знайшов Елізу в кутку. Вона виглядала так само бездоганно і холодно, як і вранці, що дратувало його ще більше.

​Він сів навпроти, не вітаючись.

— Я тут, — коротко кинув він. — Що далі, слідча?

​Еліза підняла на нього очі. Вона помітила зміну в його настрої — ніяких жартів, лише стиснуті щелепи. На мить у її погляді промайнуло щось схоже на зацікавленість, але вона швидко сховала це за маскою байдужості.

​— Ви вчасно. Це добре, — вона відсунула склянку з недопитим чаєм. — Наш інформатор, один із колишніх помічників Вікторії, заляканий до смерті. Він стверджує, що бачив «скляних людей» біля доків.

​— Безликих? — Артур примружився. — Ви розумієте, що це означає? Якщо вони тут, то Скляне море не закрите. І ваші закони Скотленд-Ярду проти них — це все одно що паперовий щит проти гармати.

​— Саме тому ви мені потрібні, — Еліза нахилилася вперед. Її обличчя було так близько, що він бачив гнів у її очах. — Ви знаєте їхню природу. Ви знаєте, як працюють механізми, що живляться цією енергією. Ви будете моїми очима там, де я не можу довіряти своїм людям.

​— Ви просто хочете використати мене, щоб вислужитися перед начальством, — процідив Артур. — А потім все одно викинете мене на каторгу.

​Еліза раптом простягнула руку і міцно стиснула його передпліччя. Крізь шкіру куртки він відчув силу її пальців.

— Слухайте сюди, Старфолл. Я ненавиджу шантаж так само сильно, як і ви. Але в мене в місті монстри, які грабують банки й вбивають свідків. Якщо для того, щоб зупинити їх, мені треба притиснути одного самовпевненого винахідника — я це зроблю. І мені байдуже, що ви про мене думаєте.

​Між ними виникла напруга, подібна до натягнутого дроту. Це не був приємний флірт — це була лють двох сильних особистостей, які ненавиділи залежати одне від одного. Артур дивився на її руку на своєму рукаві, потім на її губи, що тремтіли від стримуваного гніву. В ньому прокинулося дике, первісне бажання не просто переграти її, а підкорити цю сталеву волю.