Розділ V

Всередині підвалу повітря було густим — тютюновий дим, перегар, чоловічий піт і солодкуватий металевий запах свіжої крові. Еліас протиснувся крізь натовп, що ревів, мов єдиний багатоокий звір, і попрямував до ґратчастого віконця в дальньому кутку — єдиного острівця порядку в цьому хаосі.

За ґратами сидів чоловік із землистим обличчям і моноклем, що тріснув посередині. Він записував ставки у товстий гросбух, навіть не підводячи голови.

— Ім'я? — кинув він, коли тінь Еліаса впала на сторінки.

— Еліас Торнтон.

Грошовик нарешті підвів очі. Його погляд ковзнув по втомленому обличчю Еліаса, по м’ятій шинелі й затримався на латунній руці, що тьмяно виблискувала у світлі газових ламп. Він скривився, наче скуштував лимон.

— Ще один ветеран... — протягнув він із неприхованою нудьгою. — Слухай, солдате, йшов би ти звідси. Публіка хоче м’яса, а не іржавого брухту. За тебе ніхто не поставить і пенні. Ви, контужені, падаєте після першого удару і починаєте кликати матусю.

— Я хочу битися, — твердо сказав Еліас.

Хтось позаду грубо штовхнув його в спину.

— Ану посунься, бляшанко! — прохрипів здоровань із татуюванням якоря на шиї. — Не затримуй чергу! Тут люди прийшли гроші заробляти, а не милостиню просити.

Натовп зареготав. Еліас похитнувся, але вага протеза зіграла роль якоря, не давши йому впасти. Він не обернувся. Його здорова рука вчепилася в ґрати віконця так, що побіліли кісточки.

— Запиши мене, — прогарчав він, нахиляючись до грошовика. — Мені байдуже на ставки. Просто дай мені бій.

Чоловік зітхнув, вмочив перо в чорнильницю і недбало шкрябнув щось у кінці списку.

— Гаразд. Але якщо здохнеш на рингу — винос тіла за твій рахунок. Проходь у «стійло», ліворуч.

«Стійлом» виявилася довга кімната з низькою стелею, де бійці готувалися до виходу. Тут пахло розігріваючими мазями і страхом. Еліас знайшов вільний куток і опустився на лаву. Його ліве плече горіло вогнем, а механізм «Центуріона» скреготів при кожному русі — поршні заїдали. Без мастила він не те що битися — він руку підняти не зможе.

Він озирнувся. Поруч, на лаві, розминався боєць — гора м’язів і жиру. Біля його ніг стояла відкрита сумка, а в ній — заповітна темна пляшечка з написом «Технічна олива. Вищий гатунок».

Еліас відчув, як пересохло в горлі. Це було низько. Це було негідно офіцера. Але голод і страх перетворитися на нерухому мішень були сильнішими за честь.

Він дочекався, поки велетень відвернеться, щоб ковтнути води з фляги, і різким рухом здорової руки вихопив пляшечку.

— Гей! — прогриміло над вухом.

Велетень був швидшим, ніж здавався. Його важка долоня впала на плече Еліаса, розвертаючи його до себе.

— Тобі що, жити набридло, гнидо? — просичав він, дихаючи часником і гнилозубою люттю.

Еліас напружився, готуючись вдарити першим, але в цей момент двері розчахнулися, і розпорядник гукнув:

— М’ясник Ріггз! Твій вихід!

Ріггз завмер. Він глянув на розпорядника, потім на Еліаса, і повільно відпустив його плече.

— Тобі пощастило, військова шавко, — він ткнув товстим пальцем Еліасу в груди. — Молися, щоб тебе вбили на рингу до того, як я повернуся. Бо інакше я розберу тебе на гвинтики.

М’ясник пішов, а Еліас, тремтячими руками відкрутив корок. Він жадібно лив густу рідину прямо в зчленування ліктя і кисті. Механізм жадібно «пив» мастило. Скрегіт змінився на м’яке, сите дзижчання. Еліас стиснув і розтиснув кулак — сила повернулася.

Поки він чекав, до нього долинали уривки розмов інших бійців. Вони сиділи групами, наче зграї гієн.

— ...кажу тобі, три шилінги за ніч, а вона ще й вередує, — скаржився хтось із розбитим носом.

— Та кинь ти, краще купи джину. Дружина все одно не дасть спокою, хоч з грошима прийди, хоч без. Буває, ловлю себе на думці — придушити б її уві сні, і сказати, що то сухоти...

— Тсс! — шикнув інший, переходячи на шепіт. — Не каркай про смерть. Чули, що на Святому Магнусі робиться? Старий сторож божився, що бачив могили, які наче розриті зсередини.

— Брехня...

— Свят, свят, свят! — третій чоловік сплюнув через ліве плече. — Кажуть, Господарка Кладовища знову блукає. Бачили силует у тумані. Хто її зустріне — той до ранку не доживе.

Еліас завмер, почувши назву цвинтаря. Святий Магнус. Там лежав Артур. Він заплющив очі, намагаючись відгородитися від їхніх слів. Немає ніяких привидів. Є тільки бруд, голод і люди, що гірші за будь-яку нечисть.

— Еліас Торнтон! На вихід!

Він підвівся. Ноги були важкими, але «Центуріон», наситившись вкраденим мастилом, тягнув уперед.

На рингу — квадраті, огородженому товстими, просякнутими потом канатами, — било в очі різке світло газових ламп. Його супротивник уже чекав. Це був жилавий, вкритий татуюваннями боєць на прізвисько Щур. Він танцював на місці, нервово смикаючи головою.

— Зніми рубаху! — гаркнув наглядач бою, підходячи до Еліаса. — Публіка хоче бачити, за що платить! Без неї буде видовищніше!