Механічний Дракон

Аврора заснула просто на підлозі. Навіть маску не зняла. Ще б пак, - операція затягнулася аж на чотирнадцять годин. Пацієнту трансплантували одразу обидві механічні легені і серце. Тепер у суцільній тиші, що поглинула кімнату, можна було почути його тихе і ритмічне клацання. Драко мляво розстібнув ремінці й стягнув з обличчя захисну маску. У повітрі стояв сильний запах бензину.

З маскою на обличчі Аврора була схожою на якусь химерну птаху. Вона спала, згорнувшись у клубочок, міцно притискаючи до грудей хірургічний затискач. З-під ремінців вибивались пасма її білого і геть мокрого від поту волосся. Драко обережно взяв її на руки і поніс до спальні.

Він згадав, як шістнадцять років тому так само притискав Аврору до свого серця. Тоді вона була ще зовсім крихітною і смішно тягнула до нього свої мініатюрні ручки, намагаючись схопити за блискучий синьо-червоний орден на його грудях – Зірку Святого Луки, найвищу відзнаку Республіки. То був день її хрестин, на які її батько, Перший Консул, запросив найважливіших людей Республіки. Драко не любив подібних урочистостей, тому, швиденько з усіма привітавшись, непомітно усамітнився з Авророю в дитячій спальні. Заколисуючи її на руках, думав про те, як неочікувано тоді все повернулось.

Він розгубився, коли сам Перший Консул Республіки запропонував йому, лікарю Драко Малефісенту, бути хрещеним батьком своєї єдиної доньки. Звісно, колись давно, ще у школі, він і Стефан були близькими товаришами, але по завершенню навчання їхні дороги розійшлися. Драко поступив до Республіканського Університету Медицини і Фармакології, ще у студентські роки проявивши себе геніальним хірургом. Друзі жартома називали його чаклуном, бо на своєму операційному столі він буквально воскрешав тих, хто, здавалось, уже віддав Богові душу. Згодом Драко розробив перші прототипи механічних органів, а після вдалої пересадки механічного серця його талант визнали на рівні Сенату, нагородивши почесною відзнакою і запропонувавши місце у Міністерстві здоров’я та життя. Стефан же, слідом за батьком, з головою занурився у політику. Здобувши юридичну освіту, він працював у Міністерстві юстиції, згодом був обраний у Сенат. Там його політична кар’єра стрімко пішла вгору, і на останніх консульських виборах він здобув упевнену перемогу.

Особисте життя Першого Консула було не особливо радісним, - його дружина Лілі довгий час не могла завагітніти. Коли ж вона нарешті дізналася, що стане мамою, через проблеми з серцем її здоров’я сильно похитнулось. Вагітність мала важкий перебіг, а пологів Лілі пережити не змогла.

Про її смерть Драко дізнався першим. Тієї ночі Стефан, згадавши про старого друга, сам примчав до нього додому, благаючи будь-що врятувати хоча б його новонароджену доньку. На щастя, Аврора народилася цілком здоровою, хіба що мала алергію на штучну кров – таку, що переливають людям з механічними органами. Шанси колись зіштовхнутися з таким алергеном були мізерними, тому Драко зовсім не хвилювався за здоров’я маляти. Проте Стефан, боячись втратити доньку так само, як він щойно втратив кохану дружину, попросив друга завжди бути поруч з Авророю і запропонував тому стати хрещеним батьком дівчинки.

Невдовзі страхи Стефана почали поглиблюватися. Користуючись необмеженою владою, якою його наділив Сенат після серпневих повстань, він зробив украй необдуманий вчинок, який згодом змінив історію, - підписав наказ про заборону виготовлення і користування штучною кров’ю.

Штучна кров була життєво необхідна усім, хто мав механічний орган. Вона дозволяла зберігати цілими еритроцити, які руйнувались внаслідок роботи механізмів. Звісно, замінники для неї існували, але їх вартість була захмарною. Тоді Драко розумів, що таке безглузде рішення принесе більше шкоди, ніж користі. Хірурги не могли обійтися без штучної крові, а це означало, що велика частина медичної галузі мусила перейти працювати у нелегальну площину.

На жаль, його прогнози почали справджуватися. Невдовзі після офіційної заборони на штучну кров почали з’являтися підпільні заводи з її виробництва. Чорний ринок заповнили пакети з іскристою маслянистою рідиною, що ледь відчутно пахла бензином. Хірурги переливали штучну кров спочатку у власних квартирах, а після серії рейдів, що їх влаштувала Національна гвардія, почали відкривати підпільні станції з переливання штучної крові.

Запах бензину поступово ставав чимось незаконним. Службових собак навчали шукати тих, хто пахне «механічно». Штрафи за використання штучної крові з кожним роком росли, а її виробництво підпадало під найвищу міру покарання.

Невдовзі у Республіці знову почалися повстання. Зважаючи на ситуацію, консульських виборів вирішили не проводити. Влада Першого Консула ставала необмеженою. Стефан намагався контролювати усі сфери життя, підлаштовуючи під себе всі важелі впливу. Та найважче у цій ситуації виявилось Аврорі. Оточена батьковим піклуванням, ніби високими мурами, вона росла ізольованою від усього світу. Наче квітка під скляним ковпаком, дівчина бачила рівно стільки, скільки дозволяли стіни кімнати, в яку її заточив власний батько.

Дихати вільно вона могла тільки поруч з хрещеним. Аврора змалечку обожнювала годинами сидіти в операційній, спостерігаючи за роботою Драко. Її зачаровували усі ці скрипучі механізми, що дихали парою і перекачували кров, загадкові інструменти, які різали, розпилювали і скріплювали плоть, штучні органи, котрі складались з сотень мініатюрних деталей і клацали, ніби годинники. Та найбільше їй подобався Драко, котрий, затягнутий у захисний костюм, здіймався над своїми пацієнтами, наче велетенський механічний дракон, і серед усіх цих шипучих, скрипучих і клацаючих приладів був схожим на чарівника, який творив справжню магію з тілами людей.