Привіт, Матусю.
У нас все добре, але було б краще, якби ти приїхала трохи швидше. Бо якщо із підготовкою до екзаменів я так-сяк справляюся, то з Дмитриком – не дуже. Дивлюся на нього й дивуюся: як ти пережила часи, коли я була його віку? Думаю, зі мною було не легше.
Сьогодні він цілий день просив відпустити його погуляти на вулиці. Самотужки. Казав, що буде дуже обережний і не образиться, якщо мене не буде поруч. От хитрющий! Не хоче щоб я за ним хвостиком ходила! Та самого відпустити не могла, тому, про всяк випадок, закрила двері на замок.
Йому це не сподобалося. Деякий час він намагався вмовити мене хоча б на десять хвилин прогулянки навколо будинку, але коли зрозумів, що старання його марні – почав несамовито носитися кімнатами. Знаю, так робити не можна, але мені потрібно було вивчити ще цілу гору білетів, тому я трішки насварила його і заборонила виходити з своєї кімнати.
Признатися чесно, не думала, що побуду в спокої хоча б хвилину, але за дверима було тихо, жодного зайвого шереху. Декілька разів, навіть хотіла перевірити, чи не втік він, часом, через вікно. Та за роботою було не до того. Без його постійного відволікання нарешті змогла сконцентруватися.
Аж ось, десь через годину, він вийшов з кімнати і всівся поруч так, наче нічого не було, наче на вулицю йому не надто й хотілося. Мене це навіть трохи стривожило, тому я спробувала дізнатися, що він весь цей час робив. Відповідь була короткою: "Гуляв Парижем".
Ну що за вигадник!
Стримуючи посмішку, я попросила його пояснити детальніше. Він розповів про Бібліотеку на вулиці Монматр, про бруднуваті вулиці біля Пале-Рояль. Про чоловіка, який пояснив йому, чому гра в шашки насправді значно складніша за шахи. І про його нелегке розслідування злочину на вулиці Морг.
Остання виділася знайомою, але чому і звідки згадати не могла. Геть з голови вилетіло. Тому я, звісно, спитала, що ще за таємничий парижанин.
Він дістав з-за спини твій збірник творів Едгара Аллана По.
- Не представився. Просто друг Дюпена…