Розділ 25. І знову Суд

Вона прокинулася ще до того, як системи квартири увімкнули освітлення. Лежала на спині, дивилася у стелю, а у тілі не було звичного тремтіння від страху, лише спокій, що скидався на готовність.

Квартира працювала за своїм режимом. Поступово ввімкнулося м’яке світло, на кухні загудів автоматичний блок приготування. Ніна підійшла, взяла склянку води, зробила кілька ковтків і поставила назад. До їжі не було апетиту. Вона вдягнула сірий костюм, що відповідав діловому протоколу, волосся зібрала у вузол.

Коли вийшла з квартири, двері самі зафіксувалися за її спиною. У коридорі було пусто, лише вогні індикаторів тягнулися вздовж стін. Ліфт спустив її вниз без затримок. На виході з будівлі не було натовпу, тільки поодинокі люди, які так само йшли на ранкові маршрути.

Станція метро зустріла її рівним шумом платформ. Люди стояли у визначених секторах, чекали на прибуття потягів. Вона зайняла місце серед інших, не озираючись. Коли двері відчинилися, увійшла всередину, тримаючись лінії. Поїзд рушив без затримок.

Вона доїхала до потрібної зупинки, вийшла з потоку разом з іншими й піднялася нагору. Перед нею відкрилася площа, на якій височіла будівля суду. Доріжки світлових індикаторів вели від станції просто до входу.

Ніна йшла ними рівним кроком і відчувала увагу з боку людей, які стояли осторонь, але не дозволяла собі відволікатися. Двері відчинилися перед нею беззвучно. Офіцер у темній формі чекав на неї у вестибюлі. Він кивнув і провів довгим коридором. Її кроки голосно лунали, але вона не сповільнювалася. В кінці коридору знаходилися високі двері — це була інша зала, не та, в якій проходило її слухання.

Слухання вже тривало, коли Ніна стояла за дверима. Вона чула глухі відлуння голосів, розрізняла уривки офіційних формулювань, та жодне слово не мало сенсу для неї, поки не прозвучало:

— Викликається свідок, Ніна Арель.

Двері відчинилися перед нею, і вона ступила до зали.

Зала суду вражала розмірами, ряди сидінь піднімалися півколом угору, усі заповнені, у центрі розташовувалося яскраво освітлене підвищення для суддів. Місце для свідків було збоку, поруч із головною трибуною.

Вся увага належала молодій дівчині.

Вона побачила Ніколу, який стояв під вартою, але без обмежень на руках. Двоє офіцерів поряд, однак він дивився тільки на неї.

Ніну провели до трибуни для свідків. Вона зупинилася, випрямилася, і в цей момент її час настав.

Усі поглянули на неї, сотні очей, мовчазних і пильних. Суддя нагадав порядок, і вона назвала своє повне ім’я, дату створення, місце проживання.

— Почніть із того, що вам відомо про Ніколу Краца, — промовив суддя.

Ніна вдихнула, і її погляд повернувся до Ніколи. Він стояв нерухомо, і вся його постать була зосередженою. Їхні очі зустрілися, і вона відчула підтвердження власним словам.

— Нікола завжди був людиною, котра тримала мене в рамках, — почала вона. — У ті дні, коли я могла дозволити собі непотрібну цікавість, що здатна мені нашкодити, він не давав мені зробити дурість. Він був поруч, і саме його тверезість врятувала мене від помилок. Я ніколи не бачила передмістя і як воно існує. Мене цікавило усе. І всі ми знаємо, що там багато небезпек, та не знаємо, наскільки багато. Я теж не знала, і добре, що саме Нікола був поруч і дав мені побачити світ за межами і бути в безпеці.

Дехто в залі заворушився, та вона не зупинилася.

— Він ніколи не підбурював мене до чогось протиправного. Ми виїздили за межі мегаполісу, так, але всі ті дні ми провели у поїздках, у спогляданні природи, у розмовах. Ми дивилися на гори, на річки і бачили водоспад. Це не було порушенням закону. Ми не робили нічого, що могло б зневажити правила.

Суддя підняв руку, і один із радників озвучив питання:

— Ви визнаєте, що мали тісні стосунки з дорослим чоловіком?

Ніна не здригнулася.

— Так, ми були поруч, але жодних романтичних чи інтимних контактів не було. Він поважав межі, і я його також. Ми обидва дотримувалися правил етики. І навіть перебуваючи поза межами мегаполісу, ми не переступили жодного закону.

— А як щодо ваших контактів із Сільвією, яка має велику історію звинувачень у корупції та змовах? — пролунало наступне запитання.

— У наших контактах з Сільвією не було нічого, що могло б порушити наш закон, — відповіла Ніна твердо. — Вона зустріла мене на станції 57, коли я вирушала на виправні роботи. Корупція неможлива в рамках мегаполісу — всі ми це знаємо. Система кредитів досконала, і подібне просто не може існувати в Сентрал-Кросс. І ні я, ні Нікола не можемо бути причетні до питань корупції в мегаполісі.

У залі знову прокотився шепіт. Суддя вдарив долонею по столі, і все стихло. Ніна продовжила:

— Я свідчу тут не з примусу. Я роблю це, бо бачила на власні очі, як він поводився. У ньому немає нічого, що заслуговує на недовіру. Він працював чесно, він дотримувався порядку. Якщо ми говоримо про недовіру до права людей за межами Сентрал-Кросс стати повноправними мешканцями мегаполісу, то він — остання людина, яку можна звинуватити в незаконних діях чи намірі їх чинити.

Вона знову подивилася на Ніколу. Його обличчя залишалося стриманим, але в очах була тиха вдячність. Він не посміхався, не кивав, проте їхній контакт був виразний.