Meet me on Tuesday

Все своє життя Таня провела з родиною, яка все відкладала на потім. 

— Відпустка у горах? 

— Можливо у наступному році. 

— Запросимо у гості друзів? 

— Краще на наступні вихідні.

— Можеш навчити мене кататися на велосипеді? 

— Так, але давай краще весною. 

Та весна в цьому році була занадто сира, на вихідних хтось захворів, або треба було готуватися до іспитів. І відпустку у гори прийшлося відкласти, бо у батьків були якісь складності.

Таня була частиною цього з дитинства, тому не дивно, що така модель поведінки була записана в неї на підкірках. 

Взагалі дивно, як вона в суцільному колі буденності зустріла хлопця. Він був чарівний, високий, худорлявий, з низьким і таким приємним голосом. Таня одразу покохала Дмитра. За його посмішку, за спокій, який відчувала поруч з ним. Він був надійним. Вона відразу відчула, що він той, на кого можна покластися. 

Закоханими очима вона дивилася на свого обранця. Дмитро був на два курси старший. Для Тані, яка щойно перейшла на третій курс, він здавався таким сміливим. Он-он де вже і доросле життя. Чомусь думки про це лякали її. Але потім вона поверталась із університету додому, де кожного дня її чекав обід, який приготувала її мати. А ближче до сьомої з роботи повертався батько. Завжди похмурий і весь час втомлений. 

Таня народилася в них досить пізно. Хоча батьки завжди мріяли про дитину, хтозна, може не виходило, а може, як і все у своєму житті — відкладали на потім. 

Таня була їх найбільшою гордістю. Студентка історичного факультету, сама поступила на бюджет, вчиться добре, не влипає у халепи. Мрія, а не донька. Коли Таня запросила свого хлопця у гості, вони теж пишалися нею. 

— То що, Дмитро, в цьому році закінчуєш? — запитала мати.

— Так, ще рік і кінець, — стримано відповідав Дмитро, своїм низьким приємним голосом. 

— А що ж далі? Які перспективи? 

— Та що завгодно, можу викладати, можу у музеї працювати, безліч варіантів. 

Таня не заважала батькам знайомитися зі своїм обранцем. Дивилася на Дмитра і милувалася. Слухала його голос і мліла. 

Це було її перше кохання. У школі в неї були залицяльники, та все те було не серйозно. А от Дмитро — зовсім інше діло. 

— Може ви як і ми з батьком, з університету і до старості? — якось спитала мати, за традиційною спільною вечерею.

— Та молоді ще, куди поспішати? — як завжди зауважив батько.

І Таня дійсно думала так, життя попереду, куди поспішати? 

Та час не знав про те, що в них були якісь плани. Навчання йшло, Таня була досить розумною і старанною дівчиною, тож її здібності відмітила одна з викладачок. 

— Тань, а що ти думаєш про літню практику? — спитала якось вона.

— Яку? 

— Музей античного мистецтва набирає студентів, так, це без оплати, та це ж досвід. 

— Я якось і не думала… — мляво відповіла Таня. Цим літом вони знову планували у відпустку у гори, тож їй і на думку не спало подумати про практику. 

— Я раджу тобі не просто подумати, а ще й записатися. Очима кліпнути не встигнеш, а вже випускниця. Диплом то добре, але досвід це дуже важливий аргумент у резюме. Подумай.

І Таня замислилась. Навіть батьки зауважили, що донька занадто мовчазна за вечерею.

— В тебе щось трапилось? — спитала мати.

— Ні, просто одна з викладачів радить мені піти на літню практику… 

— І що? 

— Та ми ж збиралися у відпустку… 

— То поїдемо наступного літа! — спокійно відповіла мати. 

Ця відповідь здалася знайомою, проте Таня була дуже зайнята думками про практику, щоб помітити це. І раз інших планів не було, вирішила послухатися викладача і піти. 

— Літня практика? Нащо? — спитав її Дмитро, коли Таня розповідала йому про своє рішення по телефону.

— Ну для досвіду.

— Літо воно на те і літо, щоб нічого не робити і відпочивати! 

— Та я подумала, що все одно ти будеш працювати, вдень будеш зайнятий, у відпустку ми не їдемо, тож не сидіти ж мені вдома? 

— Чого це я буду працювати? 

— А хіба ні? — здивувалась Таня.

— Ні, літо ще відпочину, а з вересня почну доросле життя. Потім вже не до розваг буде. Так що цього літа гуляємо! 

— Якщо тільки після практики. 

— Так ти підеш? 

— Я вже погодилась.

Можливо, в цей момент в них відбулася б перша у відносинах сварка, але Тані треба було лягати, а Дмитро збирався дивитися з батьком бокс. Тож і цю розмову вони вирішили відкласти на потім.

А потім сталася буденність, та і чого вже обговорювати те, що вирішено? Тож практика, так практика. 

В одному викладачка була права, Таня очима не встигла кліпнути, як почалося літо. А з тим, дивовижне знайомство з музеєм. Вона була не єдиною, хто пішов на літню практику. Їх було 6 студентів, з різних університетів, одна дівчинка навіть приїхала з іншого міста. Дивна така, звати Міла. Галаслива і дуже енергійна дівчинка. Маленького зросту, але дуже розумна. Таня не планувала заводити друзів, та у Міли на це була своя точка зору.

Натомість університетської буденності прийшла музейна. І хоч тут було дуже багато цікавих експонатів, займалися студенти в основному паперами. Складали брошури, перечитували буклети, робили нотатки. Тані подобалась така робота. Все зрозуміло і доступно. Та Міла і в цій роботі знаходила до чого поставити свої запитання. Здавалося, її цікавило зовсім все. 

— Ти уявляєш, вона про кожну подряпинку питала! — ділилася враженнями Таня говорячи по телефону.

— Ну то може в неї нічого цікавішого в житті не трапляється, — спокійно відповідав Дмитро.

— Ну то ладно, як в тебе пройшов день? 

— Та як, поїхали з батьком на дачу.

— І що робили?