46.

  Євсій
 

Нарешті всі тварюки в клітинах. Їх посадили, і тепер вони понесуть своє покарання.

За ці півроку, що ми живемо у відносному спокої, змінюються деякі речі. Повертається мій друг і перестає захищати злочинців. Але заводить собі такого у друзі. Хоча з його вчинків не можна сказати, що Лука погана людина. Як виявляється, у кожного його поганого вчинку є своє пояснення. Та й я дуже вдячний йому за допомогу у моїй справі, хоч у нього й були на це свої мотиви.

А наша кохана Антоніна Петрівна незабаром збирається вийти заміж за Тимофія.

Загалом все стало налагоджуватися.

Дорогою до ювелірки, я заїжджаю у справах до Стаса, який когось у себе чекає. А може, і до когось збирається. Хто його зрозуміє... Але коли закінчуємо справи, я все-таки не витримую.

— Ти куди це намилився? — примружившись, питаю його.

— Куди хочу, туди і милюсь! — парує цей блазень.- Я людина вільна, необтяжена стосунками. І можу робити що хочу, без будь-якого звіту перед кимось.

Дивлюся на нього і докірливо хитаю головою.

— От коли зустрінеш свою половинку, то одразу бажання на інших дивитися пропаде. А перед очима постійно буде вона.- посміхнувшись, йду від цього шалопая.

Адже на мене чекає дуже важлива подія.

Сьогодні я вирішив зробити Марусі пропозицію. Ми пройшли з нею через багато чого. І я остаточно переконався, що ніхто інший мені більше не потрібен. Адже тільки по ній одній я божеволію, і тільки від неї я втрачаю голову.

В ювелірці я проводжу майже цілу годину, і вже на півгодини спізнюся до своєї королеви. А я навіть не попередив її, що можу запізнитися.

Обшукавши все, я не можу знайти телефон. Заплативши за покупку, прямую до машини. Перевіряю і там все, але також нічого не знаходжу.

Вирішаю заїхати на роботу і подивитися ще й там, тому що вона на шляху до будинку.

Обшукавши весь офіс, розумію, що і тут його немає. Судорожно починаю згадувати, де міг лишити телефон. І крім, як у Стаса, на думку нічого більше не спадає. Але заїжджати до нього немає часу, краще одразу поїду до своєї королеви. А вже з дому, подзвоню йому та й спитаю.

Але вдома на мене чекає неприємний сюрприз...

Накритий стіл із моїми улюбленими стравами, свічки. Має бути романтична вечеря... Але тільки її зачинниці я ніяк не можу знайти.

Знайшовши свій запасний телефон, я починаю дзвонити Марусі. Гудки йдуть, але ніхто не бере слухавку.

У мене все починає холонути. Невже щось сталося з нею? Не може бути… Але це дуже дивно.

Я все продовжую дзвонити. І зрештою мені відповідають, але, на жаль, не сама Маруся.

— Що тобі треба?! — грубо вимовляє подруга рожевласки, Ната.

За час, що ми живемо з коханою, я встиг вивчити навіть голоси її подруг.

- Де Маруся? Чому не вона відповіла мені? З нею щось трапилося? - запитую її вибігаючи на вулицю до машини.

- А тобі це цікаво? З яких пір?! Невже тебе не задовольнили ще? - від такого марення цієї Мальвіни, я просто встаю, як укопаний біля під'їзду.

— Про що ти мариш?! Що за нісенітниця ти несеш?! - гарчу на неї.

Від її слів мене охоплює небачена лють. З чого вони могли вирішити?

- Я?! Краще дівку свою про це запитай, з якою нещодавно тр*хався. І яка повідомила це бідній Марусі! - від її слів я починаю ще більше звіріти.

Сідаю в машину, і одразу ж зриваюся з місця.

— Не дзвони їй більше! Повертайся туди, де був! - і кидає трубку.

Ричу стискаючи в руках кермо до білизни кістячок, що ось-ось погрожує відірватися, через ту силу з якою я в нього вчепився.

Яка погань могла сказати таке моїй дівчинці? Чорт візьми!

Б'ю рукою по керму. І тут я згадую, де найімовірніше залишив телефон. Точно, тепер все сходиться.

Цей же ідіот сьогодні в себе на когось чекав. Напевно, якась вівця подумала, що це його телефон, і у такий спосіб вирішила прибрати "конкурентку".

Порушуючи всі правила, мчу на червоний, доїжджаю за найкоротші терміни до будинку Нати. В секунду підіймаюся на потрібний поверх, і починаю виносити вхідні двері. Бо чудово розумію, що без бою ця дівчина мені не відчинить двері і не пустить усередину.

Через довгі хвилини моїх "старань", мені все ж таки відчиняють двері. Але, як і передбачалося, зайти всередину мені не дозволяють. Двері мені загороджує розлючена дівчина.

— Якого біса приперся сюди? Тобі що, не ясно було сказано? Де був, туди і вали! - гарчить синьоволоса стерва.

Ох, не пощастить тому, хто ризикне зв'язати з нею своє життя. Адже весь мозок вправить або виїсть чайною ложкою. І навіть не знаю, що із цього гірше.

- Ніде я не був! І тим більше, у жодних дівчат! І вже точно ні з ким не спав! - заводячись випльовую я їй.

- Та невже?! Хочеш сказати, що моя подруга така дурненька, що взяла і переплутала твій номер із чиїмось іншим? – запитує з сарказмом.

- Ні! Це друг у мене ідіот, і водить до себе в будинок кого не треба! - кричу я їй, більше не зумівши стримувати емоції.

Від такого, Ната шоковано застигає, а я користуюся її замішанням, і швидко проскакую в квартиру.

Знаходжу свою дівчинку у вітальні на дивані, у червоній сукні, і всю у сльозах. І на душі поселяється щось неприємне.

— Сонечко...— вона здригається і відповзає в протилежний кінець дивана.— Це не те, що ти могла подумати. Я зараз все поясню. - ласкаво вимовляю я.

- Ага. Вона, типу, така дурна. І зрозуміла все не так. - каже її подруга, що з'явилася у мене за спиною.

Стискаю руки в кулаки, і намагаюся більше нічим не видати своє роздратування. Трохи заспокоївшись, продовжую пояснюватись, не звертаючи уваги на Мальвіну:

- Марусь, у мене навіть телефону немає. Я його забув. Поїхали зі мною, разом його заберемо. І заразом розберемося, хто тобі все це наговорив. Добре? - простягаю їй свою руку.

Маруся недовірливо дивиться на мене, але вже перестає плакати. Вона починає розуміти, що це може бути просте непорозуміння, і з цим терміново потрібно розібратися. Розовласка запитливо дивиться за мою спину.