37.

  Євсій
 

Забравши Марусю із лікарні, ми їдемо додому. Ми їдемо моєю машиною, а позаду, нас супроводжує машина охорони. Мені знову довелося набирати хлопців. Та охорона, що була раніше, була найкраща, і всіх хлопців я добре знав. Я час від часу наймав їх. Мені бувало загрожували, бо я часто хочу засадити якогось злочинця. І в них я був повністю впевнений. Але ці тварюки розправилися з ними, як із худобою. Тих ублюдків, що це зробили, вже посадили, і я приклав свою руку. Їм дали довічно. А я, у свою чергу, простежу, щоб вони не надумали вибратися звідти раніше, ніж згниють, або їх поховають там.

Привезши свою маленьку додому, я починаю метушитися, щоб перебувати тут їй було зручно та комфортно у всьому.

- Все нормально. Зі мною все добре. Вмирати та розвалюватися на частини найближчим часом я не збираюся. Отже, перестань навколо мене намотувати марафон. – починає обурюватися рожевласка.

І мені доводиться підкорятися волі своєї коханої королеви. Та й взагалі, вибору мені як такого не дають. Просто затикають рота поцілунком, щоб не говорив, і не бігав більше, а я користуюся такою можливістю і поглиблюю наш поцілунок. І мої руки самі починають подорожувати таким бажаним і рідним тілом, яке в ту ж секунду відгукується на мої ласки. І яке я вже точно ні на що, і ні на кого у житті, не проміняю. Навіть під смертельними тортурами.

Засинаємо ми з моєю солодкою дівчинкою лише за північ.

Я так уже звик із нею засипати, що коли вона була в лікарні, то мені ледве вдавалося заснути. Півночі завжди крутився і спав тривожним сном. А зараз, коли вона тільки влаштовується в моїх обіймах, я миттєво вимикаюсь.

Сплю я майже до обіду, добре, що сьогодні субота. Коли дивлюся на годинник, то не вірю своїм очам. Я раніше так довго не спав, а коли Маруся була у лікарні, то й зовсім.

У спальню до мене починає доноситься аромат млинців та свіжозавареної кави.

Швидко приймаю душ, одягаю білизну та штани, і йду перевіряти обстановку на кухні.

На ній, як і очікувалося, знаходжу свою дівчинку, всю в клопотах.

— Ну, нарешті, соня, ти прокинувся.- промовляє рожевоволоска, повертаючись до мене з радісною усмішкою на обличчі.

— Ну, вибачте, без тебе мені якось погано спалося. А вчора, отримавши своє снодійне, організм вирішив виспатися на повну програму. І до речі, доброго ранку, моя королева.— притягую свою дівчинку до себе і пристрасно цілую, намагаючись вкласти в цю дію всі емоції, які мене переповнюють зараз.

Ми цілувалися б цілу вічність, якби Маруся не вперлася в мої груди руками і не відсторонилася від зголоднівшого по ній мене. Я здивовано дивлюся на неї, на що вона лише сміється.

- Я ще млинці не до готувала. І, якщо я не переверну один з них, то він просто може згоріти і задимить всю квартиру.- промовляє вона посміхаючись, і підходить до плити апетитно виляючи своєю попкою, де млинці й готувалися.

— Чого це ти взагалі встала? Тобі більше відпочивати треба, а не біля плити стояти. – обурююся я. – Якщо ти зголодніла, то треба було мене розбудити. Я б щось нам приготував.

Я бачу, як рожевласка закочує очі, бо за останню добу повторив цю репліку разів сто. Але вона всі мої прохання та застереження ігнорує.

Потрібно буде зателефонувати Калашникову та розповісти, що його пацієнтка зовсім не хоче дотримуватись постільного режиму.

Пообідавши, залишок цього дня ми проводимо в горизонтальному положенні, дивлячись незліченну кількість фільмів. Я зрідка встаю, щоб приготувати їжу, не пускаючи Марусю мені допомагати. Шантажуючи, що розповім про її поведінку Юрі, і він забере її назад до лікарні. На що отримую:

— Змовилися! — промовляє надувшись, як мильна бульбашка.

Але після цього вона трохи стримує свій запал. Бо знає, що Калашников може зробити це. Адже він теж дуже за неї переживає.

Таким чином ми проводимо усі вихідні. А потім настають будні.

Сьогодні мені треба їхати на роботу. Марусі суворо наказую до вікон не підходити, так само, як і до вхідних дверей, якщо будуть дзвонити. Охорону теж про все це попереджаю. І з неспокійною душею їду на роботу.

Сьогодні доводиться працювати із паперами. Їх накопичилося чимало за той час, поки Маруся була у лікарні. І треба трохи розібрати їх. Затримуватися на роботі я не збираюся, адже вдома на мене чекає моя дівчинка.

У справі Демидова, все вже остаточно зам'яли. А він сам, як крізь землю провалився. Друг, що цією справою займався, каже, що там такі зв'язки піднято, що нам навіть і не снилося. Йому навіть слово не дали сказати, жодного доказу до справи прив'язати, нічого. Залишається тільки рити. Дуже добре рити на замовника. І я знайду на цього пана "Ніхто" всі докази. Я закопаю його з тельбухами.

Пашу я сьогодні як проклятий. Розгрібаю всі справи, всю покинуту за останні дні плинність.

Пару разів дзвоню Марусі, яка запевняє мене, що з нею все чудово. Хоча на душі в мене до болю не спокійно. У мене з самого ранку дуже тривожне передчуття, яке зрештою змушує мене поїхати по обіді додому.

Марусю я вирішую не попереджати про свій приїзд. Захотілося влаштувати їй перевірку, чи вона слухається моїх вказівок, чи ні.

Тільки чим ближче я наближаюся до будинку, тим більше загострюється моє занепокоєння. І я відчуваю, що щось сталося з моєю королевою.

Зайшовши в свій під'їзд, я не чекаючи ліфта, злітаю на свій поверх. Коли опиняюся біля своїх дверей, то мене шокує, паніка і лють.

Наші вхідні двері мирно стоять біля стіни. Тупо стоять! Зайшовши до квартири, я виявляю погром. Напевно рожевласка, без бою не здалася, або вони все перевернули не знайшовши її, на що я дуже сподіваюся. Оглянувши всю квартиру, мої руки опускаються, коли знаходжу мертвих охоронців. Ці тварюки знову вбили. Мої найстрашніші побоювання справдилися.

Я дзвоню до свого друга, який вів справу Демидова і розповідаю коротко все що трапилося. Він наказує не панікувати. Зараз він знайде камери, які зняли їхню машину, а потім його хлопці вичислять їхній напрямок по інших камерах.