35.

  Євсій


З повернення Марусі минає трохи більше тижня. За цей час вона згадала мене. Тільки залишилося невідомим спогад про вибух. Але ми з Калашниковим вирішуємо, що нехай вона сама його згадає. Її мозок закрив ті страшні спогади, щоб уберегти її, отже, він вважав їх небезпечними. І я не хочу цього порушувати. Коли вона буде готова – вона сама все згадає.

Мені дуже хочеться її чимось порадувати. І я вирішую, що треба влаштувати прогулянку.

Адже вона королева, а королеви їздять на каретах. Я викупляю у квіткового магазину всі букети і завалюю ними її палату. Потім замовляю карету, і починаю чекати на свою розовласку.

Коли вона бачить мене з великим букетом квітів у цьому саду – у неї пропадає дар мови. Дивиться вона на все це великими очима. Але я знаю, що їй все це подобається.

Кажу їй, щоб вона переодяглася, а сам іду проходити інструктаж у Калашникова.

- Не шокувати, не дозволяти їй нервуватися, не трясти, підтримувати її, щоб не впала, бігати не можна, інтим теж заборонено. І в разі чого – одразу ж дзвонити мені. Ясно? - запитує злий лікар.

— Ясно, татку. Ми будемо обережні.- іронізую я.

Вийшовши від Юри, я забираю Марусю і веду її на вулицю, де на нас чекає транспорт.

— Тільки не кажи, що це за нами… — із захопленням шепче, моя дівчинка, коли бачить усе.

— Тоді мені доведеться мовчати. ​​— кажу їй усміхаючись на всі тридцять два зуби.

— Ти збожеволів. — каже вона радісно, ​​а очі блищать, як у дитини, якій подарували бажану іграшку.- Як тобі взагалі Юра все це дозволив? - я хитро посміхаюся і знизую плечима.

Тому що реально виявилося складно його умовити. Мені кілька днів довелося його вламути, а потім вислуховувати всі настанови. Але все ж таки, він здався. Калашников турбується за рожевласку не менше, ніж я сам. Він перебував у лікарні цілодобово, поки Марусю не вивели з коми. Вона для нього як молодша сестра. На закоханого він не тягне, інакше б відбивав її в мене. А цього ніколи не було. Він хотів для неї тільки щастя, і заважати не став би. Навіть якщо почуття до неї в нього були раніше, то тепер він точно зрозумів, що крім ролі простого друга він більше нічого від неї не може розраховувати. Та й ми якось добре спілкуємося. Загалом потрібно розібратися з його ставленням до Маруси. Але це потім…

А зараз у мене карета з моєю улюбленою королевою.

Ми забираємося в середину карети та їдемо вулицями міста.

Спочатку ми приїжджаємо до парку з фонтанами. Ми навіть у них ноги примудряємось намочити. Їмо солодку вату та холодне морозиво.

Далі за планом набережна. Там ми пішки трохи прогулюємося вздовж річки, і годуємо качок, які, до речі, були схожі на повітряні кулі. До таких розмірів їх відгодували перехожі та гуляючі набережною.

Коли починає сутеніти, ми їдемо вечеряти в один тихий і затишний ресторанчик.

— Спасибі, Євсію. Це був чарівний вечір. — каже рожевоволоска, і чарівно посміхається.

Тільки за одну її посмішку я готовий продати душу дияволові.

Ніколи і нікого в житті я не любив так сильно, як зараз. Та я й взагалі не думав, що так можна любити. Раніше я думав, що знайомі перебільшують силу кохання. Що неможливо пожертвувати своїм життям, аби інша людина була щасливою. Я завжди вважав це вигадкою. Але я помилявся. Коли зустрів свою дівчинку, то зрозумів... Вони применшували значення любові. Зараз, я готовий віддати все, аби вона просто усміхнулася.

Я загадково дивлюся на неї і прикушую губу.

- Я радий, що тобі сподобалося, моя королева. Але це ще не кінець нашої розважальної програми. Нам ще потрібно відвідати одне місце. І лише потім цей вечір можна вважати закритим. Чи ти втомилася? – раптово схаменувся я.

Я навіть не подумав, що Марусі може бути тяжко. Що вона від усього за вечір може вже витратити всі сили. Адже моя дівчинка ще не до кінця зміцніла. Вона швидко втомлюється.

Але моя королева відчайдушно мотає головою, даючи зрозуміти, що вже готова до подальшої програми.

- Ні. Зовсім не втомилася. А що буде далі? Куди ми поїдемо? - з якоюсь заінтересованністю питає вона.

- Це сюрприз. Почекай ще трохи і все дізнаєшся. - вирішую не розкривати їй всі карти.

— Ну й добре… — по-дитячому насуплюється вона.

До вечері ми вирушаємо далі слідувати розважальній програмі. Повільно їхавши містом, ми мимоволі милуємося нічним містом, усипаним ліхтарями та неоновими вивісками. Біля мосту карета зупиняється, відкриваючи нам чудовий огляд.

— Тут так гарно. — тягне розовласка.

Тут, справді, дуже красиво. Міст відсвічується червоними ліхтарями, через що воду в річці це світло забарвлює в червоний колір. А неподалік від нас якісь хлопці грають музику, і я навіть сказав би, що дуже красиво.

— Ти все одно красивіша за все в сто разів. Люблю тебе, Марусю.

— І я люблю тебе, Ведмідь. — промовляє мені в самі губи і ніжно цілує.