30.

  Євсій


- Сонечко, тримайся, я вже біля будинку, зараз я тебе заберу. Тримайся маленька. Тільки не засинай. - прошу свою королеву, яка ледве може вимовляти слова.

Вона жива! Слава Богу! Я мало не збожеволів! Я більше й хвилини без неї не можу прожити. Не те щоб все життя без моєї дівчинки. Коханої дівчинки. Я ж думав, що вже втратив її. Від однієї тільки думки ставало нудотно і погано.

Але чуючи її слабкий голос і нероздільну мову, розумію, вона сильно поранена, їй дуже погано. Вона з останніх сил тримається.

Але вона зателефонувала мені. Навіть у такій ситуації моя дівчинка думає про мене, про мої почуття.

Боже! Чим я заслужив такий скарб?! Навіть припустити не можу. Але точно знаю одне, я ніколи нікому її не віддам! Віддам душу дияволові, але не віддам свою розовласку!

Швидко вилітаю з машини і мчу до її під'їзду. Біля нього мене чекає така картина: абсолютно порожня машина охорони, без будь-кого.

Напевно, вони побігли на вибух. – гадаю я.

Забігаю в під'їзд і знаходжу двох охоронців у калюжах власної крові. Ймовірно, вони вже мертві. Але часу перевірити це я не маю.

Раптом, до мене з телефону та верхнього поверху, долинає постріл.

Ні! Ні! Ні! Цього просто не може бути! Вона не може пережити вибуху і загинути від пострілу! Боже, та ти знущаєшся?! Прошу, не забирай її в мене!

— Маруся! — кричу в трубку. І мало не падаю від безвиході.

Але у відповідь мені – тиша. На задньому фоні чується якесь бубоніння, але про що говорять почути не виходить. І я точно знаю, це не рожевоволоска, а якийсь чоловік.

У мене все холоне. Я вже не відчуваю ні рук, ні ніг через страх її втратити.

Зараз у мені вирує злість і лють. Я готовий цих тварин голими руками вбити і захистити свою королеву. У мене прокидається звір, якого досі в мені не існувало.

Піднімаюсь вище, і знаходжу ще двох хлопців із охорони. Постріл в голову. Ці вже точно мертві.

Чорт! Тварини!

Ось же мерзоти! Вб'ю! Тільки зачепіть мою дівчинку! Тільки завдайте їй ще шкоди! І вам життя до цього здасться раєм! Я влаштую вам пекло на землі! Обіцяю!

Злітаю на її поверх і стикаюся з двома амбалами. І в одного на руках бачу Марусю, непритомну. Сподіваюся, що знепритомніла вона через вибух, а не через те, що ці потвори її вдарили.

Головою я розумію, що вони не моєї вагової категорії, але я не можу дозволити їм забрати мою дівчинку.

Той у якого на руках Маруся відходить убік, щоб мабуть не заважати, пропускаючи другого розібратися з перешкодою у них на шляху, тобто зі мною.

Добре, що довгий час я займався боксом та єдиноборствами. У цьому можна поставити собі плюс. Так що проти них я зможу протриматися, а можливо навіть і перемогти. Але за статурою, вони були більше за мене, рази в два. Ось тільки зараз у моїй крові безліч адреналіну і злості. Тож наші шанси рівні.

— Зараз ти потанцюєш, адвокатишко.- либиться цей упир, що наступає на мене.

- Це ми ще подивимося, - бубню собі під ніс.

Ще секунда, і він завдає удару, але я швидко роблю крок убік – промах. Ще удар, і знову ухиляюся від удару пригнувшись. Так я ще ухиляюся від парочки ударів, а потім роблю свій. Я продовжую його вимотувати і уникати ударів, але в кінці все ж таки пропускаю один. І практично відлітаю до стіни. Губа розбита. Але в результаті ця тварюка добротно вимотана, ще трохи і можна нападати.

Так усе роблю. Б'ю піт дих і його скручує. Скориставшись моментом, хапаю його за голову та зустрічаю його зі своїм коліном. А насамкінець і зі стіною. І він у нокауті.

Другий стоїть трохи в шоці та розгублений. Він точно не чекав від мене такого, та я й сам від себе шокований. Він точно не був готовий до таких проблем від такої дрібниці, як я.

Але я зараз у сказі, і моя улюблена жінка в лапах цього виродку. І в мені прокинувся ще й Халк. Я зовсім не думав, що все ж таки вдасться вкласти цього амбала. Але в мене це вийшло. Залишився тепер другий...

Роблю крок до цієї тварюки, на руках з моєю дівчинкою.

— На твоєму місці я подумав би, перш ніж робити щось. Адже дівчина в мене. Адже можу ненароком і шию їй зламати.- посміхається ця тварюка. І це стає для мене спусковим гачком.

Не можна погрожувати моїй королеві! Інакше її особистий "бронепоїзд" всіх розчавить на своєму шляху, щоб повернути її назад у безпеку.

В секунду опиняюся біля цієї наволочі. Від несподіванки він послаблює хватку на рожевласці. І це виявляється його першою та останньою помилкою. Вихоплюю кохану з рученят цього виродка, і щосили б'ю його в сонячне сплетіння ногою. Він влітає у квартиру і падає на спину більше не встаючи.

У свою чергу, я швидко мчу з Марусею на руках вниз.

Швидка вже має бути під під'їздом. Її я викликав, поки їхав сюди, та й не лише їх. Зателефонував своєму знайомому з поліції. Він звичайно "противна" людина, але відповідальна у всьому. Його не можна підкупити чи залякати. Загалом, він профі своєї справи. Він точно зможе посадити цих мразів.

Я достатньо накопав на всіх доказів, щоб замкнути їх у в'язниці. Тільки ніяк до пана "Ніхто" не дістануся. Але це поки що. Зараз хоча б почну з цього…

Маруся поки непритомна. Голова в крові, на обличчі безліч порізів та рана на нозі. І це лише те, що видно неозброєним оком. І це моя вина.

Через мене моя дівчинка постраждала. Через мене вбили всіх хлопців із охорони. Я у всьому винен. Тільки я.

Виходжу з під'їзду, коли під'їжджає швидка допомога. Медики швидко забирають мою королеву та відвозять до лікарні. А я залишаюся із поліцією. Зараз від мене в лікарні немає ніякої користі, за те я прискорю справу в затриманні цих потвор, і їх ватажка. Вони ще повинні заплатити мені за все це!