24.

  Євсій

Моя королева виявляється непохитною, коли вирішує залишитися зі мною. Я так боюся, що вона піде. Що я залишусь без неї. Але я і боюся втратити її назавжди. Але й заперечити нічого не можу, коли вона рішуче каже, що нікуди не втече.

Надалі все проходить досить спокійно.

Я весь час шукаю сполучні нитки, і здається щось знаходжу. Але поки що про це ще рано говорити, інформація зовсім не точна.

Здивуванням для нас з Марусею стають залицяння Тимофія до її мами. З особистої розмови з ним я з'ясовую, що він справді налаштований серйозно на рахунок Антоніни. Заважати і лізти я поки що не збираюся. Я вирішую дати їм шанс на щастя, раптом у них все вдасться. Але рожевоволосці говорю, що якщо їй, чи її мамі щось не подобається в Тимофеї – нехай кажуть, і я вирішу цю проблему.

На самому відпочинку все відбувається відмінно. Це я розумію з захоплених розповідей Кирила та Антоніни Петрівни, та й розповіді хлопців з охорони, це підтверджують.

Щодо цього я трохи заспокоююся, але залишаються ще переживання за Марусю. Через це я не відпускаю її одну від себе більше, ніж на п'ять хвилин.

Я стаю параноїком, але не без причинно. І вона розуміє, чому я це роблю. Та й знала сама, на що йде, коли погоджувалась залишитися зі мною. Адже це була моя умова - беззаперечна слухняність.

Розовласка знаходиться у відпустці, і тому постійно поряд зі мною на роботі. А якщо призначено суд, то я залишаю її на перевірених хлопців з охорони.

Я залежу від цієї дівчини, і більше не уявляю свого життя без неї. До неї моє життя було нудним і сірим. А з приходом цього "рожевого урану", який вніс до неї яскраві фарби, яких раніше в ній не було, все змінилося. Але підсвідомо я й раніше знав, що чогось у моєму житті не вистачає. А Маруся показала, що саме їх я потребую, яскравих фарб. І моєї Королеви.

Я готовий убити будь-кого, хто завдасть їй шкоди, навіть самого себе.

Охорона ходить за Марусею по п'ятах. А на вулиці вони прикривають її саму, не даючи жодної нагоди до неї підібратися.

Я все рию і шукаю наче невгамовний, але потроху знаходжу пазли, яких бракує. І насамкінець розумію, що в цій справі є ще одна людина, яка стоїть вище за цього ватажка. Але про нього взагалі немає НІ-ЧЕ-ГО. Про його існування нікому не відомо. Та я сам на це випадково виходжу. Це виявляється чисте везіння. І тепер мені потрібно дізнатися все про цього Пана Ніхто.

Дні йдуть до наближення кінця відпустки Кирила та його бабусі. І це треба швидко вирішувати, адже повертатися їм поки що не можна. Мені спадає на думку єдиний розумний спосіб, як цьому завадити.

Сидячи в кабінеті, поки Маруся з охороною виходь - набираю номер і чекаю відповіді.

— Тимофію, Антоніна вам довіряє? — питаю я одразу начальника охорони.

- Начебто так. А що трапилось? Нам варто залишитись тут ще? Або краще поїхати подорожувати? - задає схвильовано запитання, що для нього зовсім не типово, але він відразу вловлює суть розмови.

Очевидно, він турбується за маму рожевоволоски. І тепер я більш ніж впевнений у серйозності його почуттів.

Ми захищаємо тих, кого любимо.

- Ні. Там вам буде небезпечно. Ти повинен переконати її, щоб після закінчення цього відпочинку, ви поїхали подорожувати далі, але вже не залишаючись на одному місці довго, а по різних містах подорожувати. На невизначений час, усі вчотирьох. Чи зможеш?

- Зроблю все можливе. А якщо так не вийде, то я все розповім їй. Не хочу починати стосунки з брехні. - сповіщає мене Тім.

Я не хочу, щоб мати Марусі була в курсі всього. Але якщо вибору не залишатиметься, то нехай буде так. Вона розумна жінка і зробить усе, щоб захистити свого онука.

- Добре. Але посвятиш її лише в те, що їм з Кирилом загрожує небезпека. А про безпеку доньки ти нічого не знаєш. І відправлятимеш її до мене. Не потрібно її ще більше хвилювати у разі чого. Але сподіваюся вона погодиться без пояснень, що до чого.

- Я зрозумів. Але Євсію Сергійовичу, мені все ж таки доведеться після від'їзду їй все розповісти. Не можу я більше її обманювати. – пониклим голосом вимовляє Тимофій.

- Я знаю. І не проти. Але спочатку треба їх забрати звідти подалі, а вже потім і розповіси. Але тільки те, що стосується їхньої безпеки. – погоджуюсь, і нагадую йому цей нюанс.

- Добре. Знайте, я не дозволю, щоб вони постраждали. Вони стали для мене сім'єю.

- Я на це сподіваюся. Починай домовлятися з Антоніною. Дзвінки, як і завжди, у той же час.

- Зрозумів. Усього доброго, - і відключається.

У Тимофеї я впевнений на всі сто. Він захистить їх навіть ціною власного життя. А тепер, коли в нього є почуття до Антоніни Петрівни, він зробить все навіть неможливе, щоб їх уберегти.

Наступного дня Тимофій повідомляє, що все йде за планом, і через три дні вони продовжують свою подорож.

— Так мам,— чую голос рожевоволоски.— Звичайно, я не проти. Я дуже рада за тебе. Мені він відразу сподобався, і я ще тоді помітила, як він на тебе дивився. - вона сміється. - Ти з ним будеш, як за кам'яною стіною. Довірся йому. - вона киває, ніби цей жест видно її співрозмовниці. - Добре. Дзвони. Цілую вас.

Вона кладе телефон у кишеню і повертаючись опиняється в моїх обіймах.

— Ти налякав мене. — хмурить брови моя дівчинка.

— Пробач. — цілую її в носик. — Що там сталося? — питаю про розмову.

— Тимофій запропонував моїй мамі ще помандрувати.— обвиває руками мою шию.— Це ж ти придумав?

Я киваю.

— Їм поки що небезпечно повертатися.— цього разу вона вже киває.— І ще... Тимофій скоро їй розповість справжню причину їхнього від'їзду на відпочинок.— її очі збільшуються в розмірі. . Так що будь готова до такої розмови. - і знову кивок.

Ще міцніше я стискаю її у своїх обіймах, і цілую в маківку.

Наступного дня нічого не віщує лиха. Але воно трапляється...

Я чую телефонний дзвінок, який знаходжу на кухні. Дзвонить Тимофій.

У мене все холодніє, адже ще не настав час для звичайного дзвінка. Значить щось трапилося.