23.

  Маруся


Можливо мене вважають дурою, егоїсткою або поганою матір'ю, раз я готова наразити своє життя на небезпеку заради того, щоб бути з коханим чоловіком.

Можливо. Можливо, я справжнісінька дурепа. Можливо, я не зовсім хороша мати. Але я точно знаю, що моя мама зможе виростити мого сина найкращим чоловіком у всьому світі.

Вона це зможе зробити, якщо все закінчиться сумно. Але я не збираюся відступати.

Я не можу піти від Євсія. Я не хочу знову відчувати порожнечу в собі, яка зараз заповнена ним. Я хочу бути повністю і цілком щаслива. Навіть якщо це щастя триватиме не так довго, як би хотілося мені.

Я не дозволю йому відштовхнути мене. Не дозволю нам страждати вдалині один від одного. Ми заслуговуємо на щастя, як ніхто інший. І в результаті разом подолаємо всі труднощі. Навіть ці…

- Ні! Я не піду! Я не для того пройшла весь той жах із колишнім, і залишилася жива, щоб просто так здатися! Не для того, щоб втратити тебе! - і знову сльози починають котитися по щоках.

— Потрібно моя королева. — ласкаво каже він, і акуратно стирає великими пальцями сльози, що біжать.- Я знаю. Це складно та боляче, але так потрібно. Потрібно для твоєї ж безпеки.

- Ні! - скидаю з себе його руки. - Якщо ти хочеш мене позбутися, то просто так і скажи! Але не треба казати, що так буде краще! Тому, що для кого це "краще"? Вже точно не для одного з нас. Я прийняла рішення. І я залишаюся! Подобається тобі це чи ні... - твердо відповідаю я, стискаючи руки в кулаки.

Він крутить головою і з болем в очах дивиться на мене. Я розумію, що йому теж боляче. І я розумію, чим ризикую залишаючись. Але я нічого не можу з цим поробити. Я не можу втратити частину себе.

- Ти робиш помилку... - ледве чутно каже він, намагаючись ще раз мене відмовити.

- Можливо. Ну і нехай! Великою помилкою буде те, якщо я залишусь без тебе. Я теж егоїстка, і не хочу тебе втрачати. ​​- підходжу до нього і кладу руки на його груди. Зазирнувши у вічі, тягнуся до його губ, і він відповідає мені з усією своєю пристрастю.

Через деякий час ми відриваємося один від одного. В очах чоловіка я бачу, як він здається під моїм напором.

- Добре. Я зроблю все можливе і неможливе, щоб тільки тебе захистити. А ти будеш мене беззаперечно слухатися, у всьому. Ясно? - серйозно питає він, а я радісно киваю йому, як бовдур.

Євсій видихає з полегшенням. Він і сам радий, що я залишаюся, що почала наполягати на своєму, хоч і шалено хвилюється за мене.

Усміхнувшись, я знову тягнуся за поцілунком, але він швидко перехоплює ініціативу, показуючи, що він тут головний у всьому. Притягує мене ще більше до себе і поглиблює цей жаркий поцілунок. Стискаю в руках його сорочку, хоч так намагаюся з останніх сил встояти на ногах, які стали ватяними і відмовляються тримати мене.

Коли все повітря в легенях закінчується, ми важко дихаючи, відриваємося один від одного. Чоловік дивиться на мене ніжним, проникливим поглядом у саму глибину моєї душі, і шепоче прямо в губи:

- Я люблю тебе моя королева. Більше життя люблю. Я зроблю все, щоб ти була в безпеці. А синові поки що безпечніше далеко від нас. Там йому нічого не загрожує. – не встигаю я відповісти, що вірю йому, і теж люблю його, як він знову припадає до моїх губ.

Через пару хвилин, а може і годину, на підлогу починають летіти наші речі, а тіла з'єднуються в жаркому, пристрасному танці дикого кохання.

Цілу ніч нам зовсім не до сну. Ми весь цей час доводимо один одному, хто з нас має рацію, і хто сильніше за кого любить. У результаті вийшла нічия. І лише під ранок ми засинаємо. В обіймах коханої людини я відчуваю себе захищеною та надійно захованою від усіх бід.

На роботу ми не йдемо. Я беру відпустку, а Євсій просто робить собі позаурочний вихідний.

Цілий день ми валяємось у ліжку. Зрідка виходимо на кухню, щоби щось перекусити.

У моїх відпочиваючих, все спокійно, вони виявляються всім задоволені та раді. Хіба що у мами на любовному фронті тривають гарячі битви за її серце. А претендентом на цей орган виявляється Тимофій, її попутник "старший", і він же один з охорони, що приставив до них коханий. Євсій на це відповідає, що він тут не до чого, і це бажання самого Тимофія, домогтися уваги моєї мами. Але якщо потрібно, то він готовий розібратися із цим кавалером. Але я опиняюся проти такого втручання. Я навпаки, рада за маму. І дуже хочу, щоб у неї все вийшло з цим чоловіком, мені він здався приємним та надійним.

Залишок тижня я проводжу з Ведмедем на його роботі, тому що він не хоче залишати мене одну деінде. Він не спускає з мене очей, у прямому розумінні цього слова. Він боїться, що якщо відвернеться, то зі мною може щось трапиться.

Прокинувшись рано суботнім ранком в обіймах коханого чоловіка, я ніжно цілую сплячого Ведмедя, і акуратно вивільняюся з його залізної хватки.

Проходжу на кухню, щоби приготувати легкий сніданок. За цим заняттям мене й застає Євсій.

— Доброго ранку моя королева.— і цілує мене в маківку.

— Доброго. — широко посміхаюся йому у відповідь.

— Люблю тебе, Марусю, дуже сильно.

— І я люблю тебе мій Ведмідь. Сідай, годуватиму тебе. - на що він притягує мене ще ближче до себе, хоча вже нікуди.

— Можна і по-іншому мене нагодувати. — грайливо посміхається, і грає бровами, виводячи якісь візерунки пальцем у мене на плечі.

Від цього мої очі заплющуються, а я починаю мало не муркотіти від таких невинних дотиків. Я божеволію тільки від одного його дотику.

— Я зовсім не проти такого сніданку.- обвиваю його шию і цілу шкіру за вушком, а потім прикушую саме вухо. Від чого Євсій шумно видихає, підхоплює мене під сідниці, вимагаючи обхопити його ногами, і забирає в спальню.

І наш сніданок відкладається на кілька годин, як мінімум. Поки ми в цей час насолоджуємось один одним. А це заняття займає у нас багато часу, адже ми ніяк не можемо насититися один одним. Нам буде всього життя мало, щоб вгамувати свій апетит.