20.

  Євсій


Приїхавши додому, я вирішую просто лягти спати. Хоч Маруся з Кирилом і вмовляли мене залишитись у них. Але я подумаю, що їм слід побути разом, і я не хочу їм заважати.

З Марусею ми бачимося щодня протягом усього робочого тижня. Я відвожу її на роботу та привожу додому. Після роботи ми завжди вечеряємо у неї вдома, де Кирило розповідає, що сталося у них із бабусею за весь день. А ще дає мені настанови щодо підкорення його мами.

Я щиро прикипаю до цих людей. І я справді вважаю Кирила своїм сином, хоча часу минуло зовсім небагато.

Моєму щастю немає меж. У мене з'являється справжня повноцінна сім'я. Я про таке навіть мріяти не міг. Тому нескінченно радий усьому цьому.

Наприкінці тижня у мене призначено зустріч із потенційним клієнтом.

Зустріч має відбуватися в одному гарному ресторані.

Прийшовши туди трохи раніше, я замовляю собі каву і починаю чекати клієнта. Не люблю, коли на мене чекають. Це, як на мене, не професійно.

Через пару хвилин після того, як я зробив замовлення, до столика підходить солідний чоловік.

— Здрастуйте, Євсію Сергійовичу! — вітається зі мною чоловік років сорока.— Мене звуть Федір Олегович. Це я вам дзвонив.

Я вказую йому на стілець навпроти себе.

- Доброго дня. Я так і подумав. Ну, давайте одразу до справи. Чим я можу вам допомогти, і в якій справі?

Чоловік якось дивно починає усміхатися.

- Я з приводу справи пана Селезньова. - і тут до мене починає доходити вся суть.

Моє тіло миттєво напружується, руки стискаються в кулаки, як тільки я чую прізвище цієї мерзості. Мразі, яка вбила всю сім'ю бізнесмена. І через справу якої загинув мій друг.

Це той самий клієнт, якого відмовився захищати Стас. І ця відмова коштувала йому життя.

- Хіба вам не розповіли, що я не займаюся захистом таких... - я намагаюся підібрати більш пристойне слово для цієї наволочи. - людей. Вам краще знайти когось іншого для цієї справи.

Я вже хочу піднятися і піти, але чоловік зовсім не має наміру відступати від поставленої мети.

— Я б на вашому місці дуже добре подумав, перш ніж відмовлятися від справи. Це у ваших же інтересах. - бридка посмішка розповзається по його огидному обличчі, ніби я не маю жодного шансу відмовитися.

- Це вже схоже на погрози! Чи ви відразу перейдете до дій? І справді, навіщо витрачати час на вмовляння?! - злісно зміряю його поглядом.

- Ні. Що ви? Які можуть бути погрози? — напрочуд дивується він. — Я просто прошу вас добряче подумати, перш ніж відмовлятися від цієї справи. Не рубайте все з плеча. Зважте спочатку все "за" і "проти". - і солодко усміхається. - Подумайте до понеділка. Всього найкращого. Сподіваюся ви приймете правильне рішення, бо інакше можуть будуть погані наслідки.

- Не сумнівайтеся. Приму... - киваю йому йдучи.

Стас мав рацію. Вони все ж таки прийшли до мене.

Але чорт забирай! Я не можу взятися за справу цієї мерзоти!

Виїхати з розовласкою навряд чи вдасться. Я не хочу посвячувати її в цей бруд. Не хочу, щоб вона переживала та боялася.

А самому немає сенсу їхати. Я практично впевнений, що вони вже знають про неї. І діятимуть через неї, щоб підкорити мене. Та й сам я нікуди не зможу поїхати без своєї королеви.

Чорт! Поки що нових справ брати не треба, а треба кинути всі сили на пошуки доказів у справі друга. І вигадати, як захистити своїх рідних.

Потрібно кров із носа знайти потрібні ниточки, які приведуть мене до їхнього ватажка. Мені потрібно за будь-яку ціну їх захистити. Захистити своїх коханих. І не вляпатись у ще більше лайно.

Якби не було наслідків після того, як я погоджуся на цю справу, то я погодився б. Але ж я потім потраплю в ще більшу дупу, і гіршу ніж зараз. Тоді небезпека загрожуватиме з усіх боків мені та Марусі з сином.

Зараз потрібно пов'язати зі справою замовника та всіх його спільників. І тоді я захищу рідних від цього лиха. А надалі я їх оберігатиму від цього всіма можливими способами. Перейду до більш нудних і менш небезпечних справ. Щоб більше вони ніколи не були в такій небезпеці. Я зроблю все для мене можливе, щоб уберегти сина та рожевоволоску. Адже якщо погоджуся зараз, то від мене ніколи не відчепляться. І мені доведеться постійно витягувати всяке лайно з-за ґрат.

З такими думками я вирушаю на роботу.

Потрібно не тільки знайти інформацію, щоб притягнути цих тварин до потрібної справи. Але й придумати як убезпечити Марусю з Кирилом.

Щоб рожевоволоска нічого не запідозрила, я замовляю дві путівки на море, для сина та його бабусі. А Марусю вирішую забрати до себе та тихо поставити до неї охорону. Та й на відпочинок теж не завадило б відправити людину, а краще двох, щоб якщо щось, то змогли захистити їх.

Так я все і роблю, через ліву людину замовляю путівки, і наймаю охорону для всієї родини.

Маруся з Антоніною Петрівною, починають опиратися дізнавшись про мою ідею, але зрештою вони здаються під моєю чарівністю та радісним писком Кирила.

Потім я ставлю перед фактом і рожевоволоску, що весь цей час вона житиме у мене. Тому що, я не можу й хвилини прожити без неї в не роботи. І це чиста правда, якою я дуже хитро користуюсь у своїх добрих намірах.

І ось, за вихідні я все вигадую та вирішую. Про все потрібне домовляюся з розовласкою. І трохи видихаю. Але не надовго...

Настає понеділок. Настання якого я зовсім не радий. Адже сьогодні мають подзвонити ці мерзоти, щоб дізнатися мою відповідь.

Можливо дарма я це затіяв? Може потрібно погодитись, і зробити все? Потім заберу Марусю з сином і поїду кудись? Я заплутався...

Вранці все тихо, навіть обід проходить без пригод. Я вже починаю потроху розслаблятись.

Але не тут було. Наприкінці робочого дня у мене дзвонить телефон.

— Слухаю.— відповідаю сталевим голосом.

— Здрастуйте, Євсію Сергійовичу. Це Федір Олегович вас непокоїть.

- Доброго дня. Чим зобов'язаний? - ніби не розуміючи з якого питання він мені дзвонить, відповідаю йому.