17.

  Євсій


Вигравши чергову справу в суді, я хочу швидко перевірити інфу і поїхати, нарешті, додому. Але з цим виходять деякі складнощі…

Зі справою Стаса все на колишньому місці, і довести причетність цього ватажка до його справи ніяк не виходить.

І це мене дуже дратує, але зациклюватися я не збираюся більше. Досить, вже достатньо по-вуха зариватися в це. Друга це не поверне, але я все одно знайду винного та доведу, але вже без фанатизму.

Коли я починаю перевіряти справу колишнього Марусі, то все стає набагато цікавішим і несподіваним.

Його витяг із в'язниці не друг, як думала рожевоволоска, а той, у кого набагато більше влади. Той, кому він був потрібен для якоїсь справи. Але ж кому?

Через пару годин пошуків я все ж таки знаходжу нитку, що зв'язує все. Яку зовсім не очікував побачити.

Вона приводить мене знову ж таки, до того самого ватажка, що й убив Стаса...

Це дуже дивно. Як це все пов'язано? Як вони пов'язані?

Вони не могли дізнатися про Маруса. Вони не могли піти одразу напролом, не прийшовши спочатку до мене. Можливо цей збіг обставин. І нехай це буде так…

Після обіду я повертаюся додому. Але там на мене чекає цілковита тиша. Мене ніхто не зустрічає, хоча я був у цьому певен, що рожевоволоска зустріне.

Я шалено лякаюся за неї.

Швидко забігаю до неї до кімнати. І тут же полегшено видихаю. Вона лежить на ліжку і спокійно спить. Така ніжна, чуйна та красива. Королева…

Я нікому не маю дозволити нашкодити їй. Нікому! І ніколи!

Але як же я зараз помиляюся... Адже через мене їй доведеться багато чого пережити.

Але зараз, вона безтурботно спала...

Я акуратно проводжу тильною стороною долоні по її щоці, і цілую в маківку. Поправляю ковдру, та йду переодягтися.

Тільки-но встигнув натягти на себе домашній одяг, як чую її відчайдушний крик.

Швидко влітаю в кімнату, я бачу як вона сидить на ліжку, обнявши руками свої коліна тихо плаче і повторює:

- Ні. Ні. Ні. Це сон. Поганий сон. Він більше не прийде. Він більше не завдасть мені болю.

Я тихо підходжу до неї, щоби не налякати.

Коли вона помічає, що я біля неї, то одразу кидається мені на шию. Я міцно обіймаю її у своїх обіймах.

Було зрозуміло, що вчорашній день нагадав їй ті страшні події, той жах, що вона тоді пережила.

Я мимоволі стискаю руки в кулаки і притягую її ще ближче до себе. Хочу злитися докупи з нею. Захистити від усього...

Сьогодні я повністю подивився ту справу, в якій вона фігурувала. І просто жахнувся. Він не просто побив її до напівсмерті, а ще й зґвалтував, а потім як непотрібну річ викинув. Зі сходів.

Ця тварюка її покалічила. Але не зламала. Моя дівчинка сильна, вона вижила. І спромоглася продовжити жити. І навіть дозволила мені бути поруч із нею, увійти до її життя. За що я їй дуже вдячний.

Я її нікуди не відпущу, ні на крок від себе.

- Все добре, моя королева. Це просто поганий сон. Я поруч. І нікому не дам тебе образити. Ти мені віриш? - уткнувшись обличчям мені в груди, вона киває, не підводячи голови.

Я лягаю на ліжко і тягну її за собою. Вона влаштовується у мене під боком, кладе голову на улюблені нею груди і обіймає.

Напевно, це улюблене місце її голови. Вона просто там тихесенько лежить, я б навіть сказав - умиротворено. - думаю я і посміхаюся.

Так ми лежимо аж до вечора. Я розповідаю якісь кумедні історії з дитинства. А вона уткнувшись мені в бік хіхікає з них. У неї такий заразливий сміх, що я сам не витримую і сміюся разом із нею.

Згодом ми вирішуємо щось приготувати. З того, що знайшов у холодильнику, у нас повинні вийти стейки з овочами.

Стейками займаюсь я. Адже м'ясо готують лише чоловіки! А рожевоволоска овочами. Які видають дивовижний аромат, щойно вона починає їх готувати.

Я навіть намагаюся посеред готування їх вкрасти, адже просто неможливо встояти таким смаколикам, але зазнаю поразок. Тому що цей шеф-кухар умудряється надавати мені по руках.

- Поки не сядемо за стіл, не простягай свої клешні до овочів, а то я і їх наріжу. - і дуже мило посміхається це "кровожерне диво".

Зробивши вигляд, що образився, я піднімаю ніс вище і видаю:

— А ти значить не принюхивайся до мого ароматного м'яса. — і відвертаюся від неї.

- Не сперечаюсь. Ти смачно пахнеш, але їсти я тебе не збираюсь. Я ж не канібал. А ось стейк, що ти готуєш дуже ароматно пахне. - і вдихає. - І його я з превеликим задоволенням з'їм. Так що, я буду їсти м'ясо яке ти готуєш, а воно, на радість, не з тебе. А твоє — хай буде на тобі.

А я тільки пихкати можу після такого.

Вміє ж затикати мені рота ця рожевоволоска, і відповісти навіть нічого.

Вечеря вдається на славу. Овочі шикарні. А стейк – чудовий.

Хто молодець? Я молодець!

Хто, крім самого себе, може мене ще похвалити? Розовласка не рахується!

І так триває весь робочий тиждень.

Неохоче я ходжу на роботу, а з роботи лечу окриленим додому до своєї королеви. Без якої вже не уявляю свого життя.

Вечорами ми постійно готуємо разом. Маруся, звичайно, спочатку намагалася заперечити, що сама готуватиме. Але я заборонив. Або разом готуємо, або взагалі ніяк! І вона підкорилася.

У вихідні у мене намічаються грандіозні плани.

Хоч королева вже й моя, але я продовжу її підкорювати та дивувати.

Як я вже помітив, вона не боїться висоти, а це головне для мого сюрпризу...