15.

  Євсій


Засинаю я ввечері з упевненістю, що більше її нікуди не відпущу. Заберу рожевоволоску з сином до себе, і всі разом тут житимемо да поживи.

До речі, ще треба буде з її сином познайомитись. Я дітей люблю, і вони мене ніби теж.

Я найщасливіша людина у світі!

Посміхнувшись своїм думкам, я починаю провалюватися в сон.
 

— Вона тут ні до чого! Вам же потрібний я! Ось зі мною і розбирайтеся! Навіщо її сюди вплутувати?! - зло починаю шипіти я, коли бачу її з заклеєним ротом і в сльозах.

— У твоєї відмови є наслідки, і одним з них стане рожевоволоса дівчина.— посміхнувшись повільно промовляє він.

Я дивлюся на рожевоволоску, що стоїть на колінах, із зав'язаними за спиною руками. У її очах читається шалений страх за себе і навіть за мене. Рот заклеєний, а по щоках скочуються сльози.

У цей момент, я готовий зробити що завгодно, аби вони припинили її мучити. Я готовий зробити все, що хочуть ці люди, аби її відпустили. Я готовий зробити все, аби вона жила далі, хоч і без мене...

- Я зроблю все, що вам потрібно, тільки відпустіть її, - кажу я людині, обличчя якої ніяк не можу розглянути.

- Ти вже зробив свій вибір. І ось його ціна, - і він спускає курок...
 

Я прокидаюся в холодному поті з широко розплющеними очима, дихання часте й збите, а серце б'ється, мов шалене об грудну клітку.

Протерши очі, я сідаю на ліжку.

Це просто сон... Це просто поганий сон...

Сидячи на ліжку, повторюю я про себе.

Дивлюся на годинник. Усього шість ранку…

Лягати вже немає сенсу. І вирішую піти приготувати своїй королеві сніданок. Та й підготувати все до свого відходу.

Роботу мою на жаль ніхто не скасовує. Сьогодні суд у одній справі, і його, на жаль, не можна пропустити. Як би мені цього не хотілося.

Як я хочу залишитися з нею. Як же я хочу цілувати її солодкі губи цілу добу безперервно.

Приготувавши тости з омлетом та беконом, я розливаю кави по чашках. І тільки хочу піти покликати Марусю, як чую сонний голос за спиною.

— Як тут у тебе все смачно пахне. Я так і звикнути можу. - обернувшись, я бачу мило усміхнену дівчину в смугастій піжамі.

Вона така домашня і гарна, для мене так точно.

— Доброго ранку. — вітаю її, посміхаючись.

- Доброго. Ти кудись ідеш? - з жалем питає вона дивлячись на одягнуту мною сорочку з брюками.

Я з сумом усміхаюся та ківаю.

— Так, мені потрібно сьогодні до суду на засідання однієї справи. Я як тільки впораюся, то одразу ж повернуся. Я постараюся швидко.

Її посмішка сповзає нанівець. І мені відразу стає сумно від того, що мені потрібно залишати її вдома.

- Так, я все розумію. Нічого страшного. Їдь. - і вона натягнуто посміхається.

Зітхнувши, я прошу її:

- Добре. Тільки пообіцяй мені, що нікуди виходити з квартири не будеш і двері теж нікому не відчиняй. - вона дивиться на мене з неприхованим здивуванням і занепокоєнням, а я продовжую: - Навіть якщо це буде поліція, або ще хтось. Добре?

— Так, добре... Обіцяю.- зам'явшись вона все ж таки питає: - Євсію, щось трапилося?

Так, королева. У моєму житті завжди буде якесь лайно. Але я намагатимусь зробити все можливе, щоб тебе з сином це ніяк не стосувалося. Я намагатимусь усіма силами вас захистити від цього.

— Ні, все гаразд. — брешу їй. — Просто мені так буде спокійніше, і я знатиму, що з тобою все добре.-посміхаюся і кажу: - В обід кур'єр доставить їжу з ресторану, є якісь побажання?- рожевласка мотає головою. - Добре, замовлю на свій смак.

Підходжу до неї впритул і згрібаю у свої обійми, вона одразу притискається до мене і обіймає у відповідь. Поцілував її в носик, кажу:

- А тепер снідати.

Ми снідаємо і я починаю збиратися йти на роботу.

Моя королева стає сумною. Я притягую її до себе і стискаю в обіймах, а вона лягає мені на груди. Ще ніколи я не був упевнений у правильності своїх дій, так як зараз із нею.

- Я швидко. Обіцяю! Як тільки закінчиться суд - відразу ж до тебе. - і цілую її пристрасно, до іскор в очах.

Відриваємося ми один від одного лише, коли стає катастрофічно бракувати повітря.

- Добре. Я чекатиму, - шепоче віддихнувшись вона, і посміхається.

— Ти ж пам'ятаєш, що я казав? Нікому не відчиняти двері, і нікуди не виходить. - Маруся киває, а я продовжую повчання: - Якщо прийде кур'єр, то він подзвонить і залишить все під дверима. А ти потім акуратно та швидко забереш. Добре?

Маша дивиться мені в очі, і ніби намагається там щось для себе знайти.

— Все так серйозно?! — я невпевнено киваю. — Це через Віктора?

Я трохи зволікаю з відповіддю. Тому що не лише через нього все. Ще я пам'ятаю слова Стаса. І до дурниці боюся, що він матиме рацію.

— Мені не подобається, що його випустили раніше за визначений термін для УДЗ*. — признаюся я. — Він навіть половини терміну не відсидів. І це дуже дивно. Але я розберуся, обіцяю!

Рожевоволоска про щось замислюється.

— У нього був найкращий друг, який працював у суді. Може, він йому допоміг? Це можливо?

- Все може бути. Але ми краще підготуємось зараз. Домовилися? - вона киває.

Швидко залишаю на її губах швидкоплинний поцілунок. Інакше знаю, що можу просто не відірватися від неї та залишитися вдома. А мені треба вже виходити.

- Ну все. Мені вже треба йти. Не сумуй, я скоро повернуся. - цмокаю її в ніс і біжу на вихід.

Сьогодні найскладніший день. Крім суду, ще потрібно перевірити деяку інформацію у справах Стаса та колишнього Марусі.

Боже! Я просто божеволію від цієї дівчини. У хорошому значенні цього слова. І я зобов'язаний усіма способами захистити її!

УДЗ* - умовно-дострокове звільнення.