12.

  Маруся
 

Ідуть дні, а ми з Євсієм з того злощасного дня так і не бачилися.

Я турбуюся за нього, тому й дзвоню щодня. Я цікавлюся чи він поїв, і коли востаннє спав. Виходячи з його закатованого та втомленого голосу я підозрюю що давно.

Я не питаю: «Як він? Як почувається?», я знаю, що погано, що йому дуже боляче, адже це був його найкращий друг.

І я даю йому час змиритися з цією втратою. І цей час добігає кінця, адже так не може продовжуватися вічно. Потрібно терміново його витягувати із цієї депресії.

І ввечері п'ятниці я вирішую, що з нового тижня займуся цим питанням.

Аж раптом мої думки обриває телефонний дзвінок.

Дзвонить мама. Я посміхаюся цьому, і піднімаю слухавку.

- Привіт, Машуля. Ти зараз не зайнята? - запитує якимось стурбованим голосом мама.

Я відразу напружуюся відчуваючи недобре.

- Вітання. Ні, я вільна. - на кілька секунд повисає тиша, яку я вирішую порушити своїм питанням. - Щось трапилося, мам?

Вона зітхає, і я прям бачу як вона підтискає губи і заплющує очі, щоб зібратися.

- Доню. Віктора випустили... - вона ще щось каже, але через дикий жах я її вже не чую. У голові б'ється лише одна думка…

Ні. Ні. Ні! Цього не може бути! Тільки не це! Тільки не зараз... Прошу...

Мене охоплює дикий жах, і ніби хтось вибиває ґрунт з-під ніг, а я лечу вниз, у пекло.

Я тихо спускаюся по стінці, обхоплюючи голову руками. І як у якомусь маренні повторюю:

- Цього не може бути! Це якийсь страшний сон! Це не зі мною! Тільки не зараз... Тільки не знову... - схлипуючи молюся я згадуючи як я прийшла до такого життя, і ніби заново переживаю той злощасний день...

Півтора роки тому

Як тільки прийшла на роботу, я практично відразу вийшла заміж.

З Віктором все так швидко закрутилося, сумісне житло, вагітність, весілля.

Я щаслива. Він такий милий і ввічливий зі мною. Я не вірила в своє щастя. Але після весілля все змінився.

З'явилися звинувачення у зраді, нескінченні ревнощі, докори, контроль та накази із заборонами.

Я думала, що роблю щось не так, адже це мої перші такі серйозні стосунки. Думала, що мало приділяю чоловікові уваги. Що постійно ображаюся і плачу через свою уразливість та вагітність. А всі приниження мені просто здаються, а насправді він хоче зробити з мене гідну дружину. Адже він розумніший і знає, як краще.

Але після пологів я зрозуміла, що помилилась із вибором супутника життя.

Вперше він мене вдарив за те, що син подряпався. І чоловікові здалося, що я не коротко підстригла його нігті.

Я відразу ж захотіла втекти від нього. Але він пригрозив відібрати дитину і замкнути мене вдома після того, як поб'є до напівсмерті. А тому, що у нього друг працював у суді, я боялася перевіряти цю загрозу. Адже через це потерплю не лише я, а й моя дитина, що побачить увесь цей жах.

Він продовжував мене бити, а я все боялася залишитись без дитини і розгнівати його ще більше. Видимих пошкоджень на мені не було, і тому я не змогла б довести свою правоту в суді.

Але часом я не витримувала і намагалася тікати. А він мене знаходив, і бив ще більше і ще сильніше, поки я не відключалася.

Я ледве могла ходити від болю, а на моєму тілі так само не було жодного синця.

Я боялася від нього піти доти, доки майже все не втратила...

Цей день пройшов як завжди. Втомившись я йшла на парковку, де на мене чекав чоловік.

На виході з лікарні мене наздогнав наш невролог.

- Маш, завтра мене не буде на прийомі. Намічається складна операція. Реєстратуру я попередив, але ж ти знаєш, що бувають і ті, які туди не заглядають. Їм усіма силами пояснювати, що і як. - він, як і завжди, обдарував мене доброю усмішкою.

— Добре, буде зроблено.

І моєю помилкою стало те, що я відповіла на його усмішку.

Віктор підлетів швидко до мене і потяг під здивовані погляди співробітників, і того ж невролога, у свою машину.

— Ти що витворюєш, тварюку?! — заволав він, виїжджаючи з паркування.- Мало тебе мали на роботі, то ще заграваєш і після?! Напрошуєшся на продовження?! А нічого, що я на тебе чекаю тут і все це бачу?!

Він так кричав, що я навіть слова не могла вставити і все пояснити. Хоча мої пояснення нікому не потрібні.

І все ж таки я змогла промовити:

— Ми просто говорили про роботу і все. Нічого такого, из того що ти говориш.

— Заткнися, повія! Я з тобою вдома розберуся! - і після цих слів у мене все похололо...

Я знала, як він "розбирається", і це було жахливо. У такі моменти я хотіла просто померти... Але я тоді не знала, наскільки мені буде гірше...

Як тільки ми зайшли до квартири, він схопив мене за волосся і вдарив об стіну. Від цього удару в мене потемніло в очах.

Він так сильно придавив мене до стіни, що мої ребра ось-ось загрожували зламатися.

— Як же ти дістала мене, шалаво! Трапилося ж мені з такою твариною зв'язатися! Скільки мужиків ти через себе пропустила? А? Відповідай повія! - і після кожної фрази він бив мене головою об стіну.

Я ледве трималась у свідомості. Я відчувала, як по щоці тече гарячий струмінь крові. Ноги мене ледве тримали, я практично валилася з ніг і непритомніла. А він усе кричав та бив.

Не отримавши відповіді, він шпурнув мене на підлогу. Від цього зіткнення, я знепритомніла.

У свідомість мене привели удари ногами в живіт та груди, а іноді вони попадали і по обличчю.

Я задихалася від сильних ударів, болю і крові, яку я не могла навіть виплюнути, щоб зробити вдих. Я часто непритомніла, і знову поверталася в це жахіття.

В черговий раз, коли я прийшла до тями, він тягнув моє майже бездиханне тіло до ліжка.

— Я завжди сподівався, що ти станеш кращою. Добре ставився до тебе. Але ти повія! І я повинен поводитися з тобою, як з повією. І зараз я тобі покажу якого відношення ти насправді заслуговуєш!

Після чого він розірвав на мені одяг і почав ґвалтувати.