4.

  Євсій
 

Ранок настав, на жаль, не як у мене завжди. А як у більшості нормальних людей – з кави...

А все це через цю, стервочку, на яку вчора постійно натикався мій погляд, та й не тільки натикався, він ще сам її шукав. Мої очі ніби були окремо від мене і жили своїм життям. І їм було начхати, що я не хочу вирячатися на це "диво".

Випивши чашечку міцної чорної кави, мій настрій починає трохи підніматися вгору.

Прийнявши освіжаючий душ, я починаю збиратися на роботу.

Так, я знаю, що субота та неділя – це вихідні дні. Але я затятий трудоголік вдень, а ось увечері — роздовбай, який відривається на повною програмою. Як то кажуть: щоб у старості було, що згадати і нема чого дітям розповісти.

Роботу я свою люблю і дуже доброго досяг в ній успіху. У свої тридцять п'ять досяг великих вершин, яких не завжди досягають і в поважному віці.

Напевно, це була мрія з самого дитинства, стати адвокатом, захищати ні в чому невинних громадян, саджати у в'язницю всяких виродків, маніяків та вбивць.

Але в реалії життя все далеко не так райдужно. Коли садиш поганця у в'язницю, то можеш постраждати і сам.

Зі мною, дякувати Богу, такого не траплялося. Але ті хто йшов на більш безпечну галузь цієї професії, по секрету розповідали, що на них робили замах, загрожували їм, або їх рідним і близьким. На жаль, довести це було не можливо, і притягнути винуватців до відповідальності теж. Але постраждалі колеги майже завжди знали, звідки ростуть ноги.

Потрапивши до адвокатської контори "Брейк" з часом зрозумів, що в цій професії немає значення "добре – погано", в ній є клієнт, який потребує твоєї допомоги, щоб звільнитися від лап правосуддя всіма способами, і не завжди законними.

Я рідко погоджуюсь на захист убивць, маніяків та ґвалтівників, але такі гріхи у мене теж є. А так, в більшості випадків все спокійно: розлучення, пограбування, захист, потерпілі або обвинувачених у справі яких багато чого не сходилося. І в результаті, я завжди доводив їхню невинність. І ще багато чого... Коротше, я більше спеціалізуюсь у цивільних справах, але й кримінальними не гидую… Я всеядна особистість у роботі.

Через годину дороги я під'їжджаю до місця. Сьогодні офіс зустрічає мене тишею. І зараз я цьому дуже радий.

На даний момент, я хочу відволіктися від усіх думок. Хочу попрацювати, щоби ніхто не заважав і нікуди не поспішати.

Закопавшись по вуха в паперах, я не помічаю, як настає вечір.

Відкинувшись на спинку крісла, тру очі, розминаю шию і потягуюсь. Проходжу рукою по волоссю, і ще раз потягаюся. Зрештою вирішую, що треба зазирнути в спортзал і позайматися.

Дивлюся у вікно на вулицю, за яким була чудова погода, вирішую відкинути думки про зал. Вирішуючи, що краще заїхати додому переодягтися та піти у парк на пробіжку.

Роблю все, як планував. Переодягаюся і вирушаю до парку. Не поспішаючи бігу алеями парку. Убрався я в спортивки, кроси та легку синю футболку. Загалом, насолоджуюся свіжим повітрям та теплою погодою.

Шелест зеленого листя заспокоює, дає якесь відчуття впевненості у завтрашньому дні. Теплий вітерець проганяє безглузді думки. А ясне сонечко змушує розслабитися та думати про хороше.

Але після півгодини пробіжки мою увагу привернула пара відпочиваючих дівчат. А точніше дівчина з рожевим волоссям. Думаю нікому не потрібно говорити про кого я одразу починаю думати. Моє серце відразу пропускає удар.

"Чи й тут я її зустріну?" - проноситься в моїй голові.

Але, підійшовши ближче, мої очікування не виправдовуються.

І тому мій настрій падає донизу.

Невже я засмутився, що це не вона? Невже я тепер у кожній рожевоволосій дівчині сподіватимусь побачити її?

Ці думки дошкуляють мені до кінця пробіжки.

"Потрібно добути на неї інформацію!" - вигукує мій запалений мозок.

"Але як?! Я нічого не знаю про неї, не імені, ні де прживає. Ні-чо-го!" – відповідаю я йому в якомусь розпачі.

У цих роздумах я добираюся до свого барлогу.

Приймаю душ, переодягаюся та замовляю вечерю з ресторану. Готувати, звичайно, я вмію, адже не завжди ж я був затребуваний і добре оплачуваний адвокат. Просто сьогодні не той настрій, щоб займатися трапезою.

Після вечері мені дзвонить Стас, цей невгамовний, напевно, знову вирішив піти "на полювання" за черговою "рибкою" і хоче мене з собою прихопити. Або ж зараз розповідатиме як пройшла його ніч і ранок. Ну, або підколювати мене за вчорашнє. А мені не хочеться слухати ні того, ні іншого.

Зітхнувши, я все ж таки вирішую відповісти. Адже якщо розмова зайде не в те русло – можна просто його перервати.

— Чим цього разу порадуєш мене, шалопай? — з усмішкою запитую його.

— Не шалопай, а дуже собі заможний чоловік. І без будь-яких проблем зі здоров'ям. - Видає цей блазень, не упускаючи можливості мене підколоти за вчорашнє.

— Ну, хто б сумнівався, що ти здоровий як кінь! Чого від мене хочеш в таку пізню годину?- хоча годинник показує всього початок одинадцятої, а для нас це тільки початок веселощів.

Але не для мене сьогодні... Сьогодні я вирішую взяти вихідний, і в якомусь столітті розслабитися без випивки та голих дівчат. Я просто хочу вдосталь відіспатися.

Друг хмикає, ніби говорячи "про що ти мариш? Ще дитячий час." І зрештою все-таки вирікає причину свого дзвінка:

— Я тут заглянув у наш улюблений "Алмаз", — це клуб, у якому ми часто зависали. — і побачив одну рожевласу німфу.

Від цих слів я витягуюсь як струна, і в очікуванні продовження налаштовую вуха на всю потужність, щоб нічого не пропустити. І він не підводить мої очікування – продовжує:

— Дуже вже вона схожа на ту, що ти вчора весь вечір пускав слини, замість іншої рідини.- ніяк не вгамовується цей Казанова- Короче... приїжджай! Або я почну сам до неї підбивати клині, і вже повір, я доведу справу до потрібного фіналу!

— Я подумаю над такою привабливою пропозицією. — не давши певної відповіді, відключаюся.