Розділ 8 "Зміни"

Богдан

— Артемовичу, — на вході до офісу мене окликає колега. — Вже чув? — підходить, простягає мені пачку цигарок.

— Кинув. Про що чув?

— Волощук зібрався йти, — відповідає задоволено, видихаючи дим.

— Звідки інформація? — теж кортить палити, але поки тримаюсь. — Сумніваюся, що він проміняє таку посаду. Хіба на вищу влаштується.

— Не знаю, ким він зібрався влаштовуватися, але заяву Віталіна йому роздрукувала. Я сам чув, — у Єгора таке задоволене обличчя, наче він знає якийсь великий секрет. Правда, Вікторович сьогодні грозу робить, але якось переживемо.

— А радісний ти чому такий? — разом заходимо всередину.

— Не здогадуєшся?

— Віталіно, зроби каву, будь ласка, — прошу на ходу, минаючи стійку секретаря. — Поняття не маю, — кажу Єгору, зупинившись біля свого кабінету. Насправді я розумію, чому він либу тягне, але звик чекати офіційного оголошення від керівництва.

— У нас буде новий заступник, — розводить руками, усміхаючись.

— Мені й з попереднім було непогано. Треба працювати, — киваю йому, відчиняючи двері до кабінету.

Віталіна приносить каву, випиваю її гарячою, стоячи біля вікна. Вид на заднє подвір’я нічим особливим не захоплює, хоча і його я зараз не бачу. Перед очима Іра. Дивна дівчина. З веселої та усміхненої перетворилася на затиснуту пружину. Невже моє запрошення так її налякало?

Не люблю забивати голову дурницями, але її поведінка не відпускає впродовж усього дня, тому ближче до вечора піддаюся пориву й набираю номер Тараса.

— Здоровий був, — відповідає під якесь тріщання на задньому фоні.

— Як справи? Зайнятий?

— В сервісі, авто забираю. Щось термінове?

— Та ні, просто давно тебе не чув.

— Приєднуйся до нас ввечері, усіх побачиш.

— Куди зібралися?

— До клубу.

— Ні, утримаюся. 

— Тоді до зв’язку. Часу обмаль, мені ще переодягнутися потрібно і Іру забрати.

— Вона теж буде? — згадуються слова, що вона вільна до вечора. — Отже, ви досі разом?

— Ага, — мугикає задоволено.

— А з терпінням як? — не знаю, чому мене зачіпає ця тема.

— Ну… Нагорода була правильною. Я взагалі думаю, може мені одружитися?

— Кхм, — слів не знаходиться. — Ти серйозно?

— Колись же це має статися. А моя дівчина скромна, спокійна, турботлива і дуже економна. Чим не ідеальна кандидатка на роль дружини? Ти ж теж збирався, тільки не вийшло. До речі, ви не спілкуєтесь? Вона звісно була з претензією, але…

— Не спілкуємось. Я піду, робочий день ще не закінчився, — завершую розмову, відклавши телефон.

 Дурня повна. У моїй голові не вкладається отримана інформація. Шкодуючи, що подзвонив намагаюся відігнати роздратування й вдатися у сенс робочих документів. Одружитися… І куди він її приведе?

Потік внутрішнього обурення обриває гучний дзвінок смартфона. Настя… спочатку вона дзвонила з невідомих номерів, а зараз вирішила набридати зі свого. Випробовує мою психіку, яка останнім часом все частіше дає збій. Відхиляю виклик, кидаю погляд на папери, але розумію, що на сьогодні я вичерпав запал працювати. Складаю все у теку й вирішую поїхати додому. П’ятниця, народ розбігся тільки-но перевалило за п’яту. В намірі підтримати загальну картину, впевнено прямую на вихід, але навіть тут мені не щастить.

— Богдане, — лунає за спиною голос генерального, — ти вже йдеш?

— Так, — розвертаюся до нього обличчям, стримуючи роздратування.

— Спішиш? — дивиться на годинника.

— Ви щось хотіли? — розумію, що не просто так запитує.

—  Зайди до мене, — зникає за дверима свого кабінету.

— Йду, — говорю тихо, кинувши розчарований погляд у вікно.

Відпочинок був близько, але удача покинула мене чотири місяці тому. Зараз завалить паперами і доведеться завтра їхати в офіс, щоб до понеділка усе розгребти.

— Сідай, — киває на крісло, коли заходжу. — Ти, мабуть, чув, що у нас плануються зміни?

— Чув, — не бачу сенсу приховувати. Думаю, в офісі про це тільки лінивий не говорить.

— Що думаєш? — дивиться прискіпливо.

— Стосовно чого? — не розумію його питання.

— Зміни керівника.

— Різне буває. Якщо Олег так вирішив… — знизую плечима.

— Кого порадив би на його місце? — це питання ще дивніше за попереднє.

— Гадаю, краще про це спитати у головного архітектора, — роздратування сягає піка. Йому немає з ким поговорити, бо усі розбіглися? Так і хочеться сказати, що я не відділ кадрів, не знаю, хто і як працює серед співробітників.

— Ти потягнеш цю роботу? — серйозно дивиться у вічі.

— Ви дивуєте, Владлене Вікторовичу, — з вуст зривається короткий сміх. — Чому я?

— Ти ще когось бачиш зараз в офісі?

— Не знав, що так обирають заступників. Ви серйозно?

— Ти колись чув, щоб я жартував? Подумай до понеділка. З Григоровичем ми говорили, свою думку він висловив.

— Вона збігається з вашою?

— Це ти такий невпевнений у своїх силах, чи здивований?

— Здивований, — відповідаю чесно.

— Якщо не брати до уваги твою несподівану відпустку і те, що ти ледь не запоров проєкт перед нею… — замовкає, змушуючи згадувати неприємні події. — Я чекаю твоєї відповіді до ранкової наради у понеділок, — в голосі пробивається суворість. Про жарти я, звісно, не думав. Навіть усмішки його ніколи не бачив, не кажу вже про якісь веселі історії чи анекдоти, однак пропозиція більше ніж здивувала.  

— Гарних вихідних, Владлене Вікторовичу, — підводжусь, щоб вийти.

— Навзаєм, Богдане Артемовичу, — звучить у спину.

Стає смішно. Звісно, я багато працюю, але не так давно, як, наприклад, Єгор. Всі були впевнені, що посаду запропонують йому. Він сам дуже впевнено натякав про це вдень.

Виходжу на вулицю, занурюю руку до кишені штанів, шукаючи цигарки, але вкотре згадую, що кинув. Зітхаю й плетуся до авто. Відчуття дивні, емоції якісь притуплені. Чотири місяці тому в мені щось зламалося. Є задоволення, але немає радості. Все якесь прісне. Чи хочу я обійняти посаду заступника головного архітектора у двадцять шість років? Звісно! Я ж не дурень, щоб розкидатися такими пропозиціями. Та це означатиме збільшення навантаження, хоча… мені більше немає до кого спішити після робочого тижня. Давно час до цього звикнути та інакше планувати свої вихідні. А може, й справді піти до клубу? Я вільний в усіх сенсах цього слова. Тим паче є у мене одна незавершена справа, і краще закрити це питання зараз.