Глава 16: Поцілунок Змії

Як Хасан вибрався з табору? Як пробрався крізь пекельний штурм «Легіону Мертвих» і крізь ментальний шторм, який щойно ледь не зламав Лорда? Ніхто не знав, і в той момент Лорду було байдуже.

Хасан з'явився, немов привид, його рухи були такими ж незграбними та хаотичними, як і завжди, але в них була якась безглузда, незрозуміла цілеспрямованість. Якимось дивом йому вдалося встромити свій кинджал у вівтар. Не «вдалося» — він, скоріше, спіткнувся, впав, і його непоказний, схожий на кухонний ніж клинок, «Клинок Випадковості», якимось неймовірним чином вп'явся у слизьку, пульсуючу масу на вівтарі.

Це був не удар воїна, а комічний, безглуздий тичок, який, проте, пробив незримий бар'єр і досяг мети. Від вівтаря пролунало пронизливе, нелюдське виття — не звук, а чистий біль, що виходив із глибин буття. Пульсуюча маса на мить стиснулася, а ментальний шторм, що обрушувався на Лорда, відволікся на нього на пару секунд.

Це була мить — найтонша, ледь помітна прогалина в їхньому захисті, але Лорду цього було достатньо. Біль у голові Лорда на частку секунди ослаб. Поле опору, яке утримувало Спис, послабило свою хватку. Він зібрав останні залишки своєї волі, все, що залишилося від Лорда Півночі, від стратегічного генія, від людини, що злилася зі Списом Лонгина.

— Зараз! — прогарчав він, спрямовуючи всю енергію в руку.

Сріблясте сяйво Списа Лонгина спалахнуло з шаленою силою, як останній спалах вмираючої зірки. Лорд зробив єдиний, вирішальний ривок. Спис, немов відчувши свій момент, пронизав опір, що залишився, і з глухим, вологим звуком вп'явся глибоко в пульсуючу масу на вівтарі.

Світ вибухнув.

Громовий рев, який пролунав у залі після того, як Спис Лонгина вп'явся в пульсуючу масу, був не просто звуком — це був крик чистого, первісного болю, що стрясав саму тканину реальності. Ментальний шторм, що так довго мучив їх, миттєво схлинув, залишивши по собі лише дзвін у вухах і відчуття спустошеності.

Пульсуюча, слизька маса на вівтарі, серце Змії, завищала — виск був високим, пронизливим, нелюдським, і від нього волосся ставало дибки. Вона почала стрімко стискатися, немов її відтягувала невидима сила. По поверхні вівтаря пішли тріщини, і в цих тріщинах показалася глибока чорна безодня. Хаотична маса завищала і зникла в надрах землі під вівтарем. Вона пішла, зникла, розчинилася в зяючій прірві, немов її затягувало назад у те місце, звідки вона прийшла. Вівтар, тепер порожній і вкритий тріщинами, був лише купою безживного каміння.

Не встигнувши усвідомити те, що сталося, Лорд відчув, як катакомби почали здригатися. Це був не просто поштовх, а глибокий, утробний гуркіт, що йшов із самих глибин землі. Каміння сипалося зі стелі, стародавні склепіння стогнали, а стіни вкривалися новими, страхітливими тріщинами. Запах сірки та аміаку посилився, повітря стало настільки густим, що здавалося, його можна різати ножем.

Грін, піднявшись на ноги, втримав рівновагу, його обличчя було блідим, але в очах читалося розуміння.

— Воно повертається! Ми повинні йти!

Отець Тук, чиї молитви перейшли в слова подяки, дивився вгору, на стелю, що осипалася.

— Ми запечатали його! Слава Всевишньому! Але нам потрібно вибиратися, Лорде, поки ці стародавні стіни не поховали нас живцем!

Закар, з його стоїчним виразом обличчя, лише кивнув. Він знав природу цих місць краще за них.

— Змія знову спить. Але гори не пробачать такого втручання. Потрібно поспішати!

Спис Лонгина в руці Лорда заспокоївся, його сріблясте сяйво стало м'яким і рівним, немов він виконав своє завдання і тепер чекав наступного виклику. Він висмикнув його з вівтаря, і від цього руху залом прокотився останній, глухий стогін.

— Назад! — скомандував він, голос пролунав, незважаючи на тремтіння в повітрі.

Вони повинні були вибратися з цього місця до того, як стародавні катакомби стануть їхньою спільною могилою. Битва була виграна, але боротьба за виживання тільки починалася.

Після того як Спис Лонгина вп'явся у вівтар, і хаотична маса Змії з виском зникла в надрах землі, катакомби почали люто трястися. Утробний гуркіт йшов із самої глибини, і кожна стіна, кожне склепіння стогнало під невидимим тиском. Вони почали бігти до виходу. Це був уже не тактичний відхід, а відчайдушна втеча за виживання.

Закар, з усією своєю звичною незворушністю, вказав шлях, його бедуїни-слідопити, здавалося, знали кожну тріщину в цих стародавніх стінах. Грін, оговтавшись від ментального удару, біг поруч із Лордом, його рапіра була напоготові. Отець Тук, що бурмотів подячні молитви, але при цьому був неймовірно прудким для своєї статури, тримався поруч.

За ними, немов переслідуючи, сипалося каміння і руйнувалися стіни. Повітря наповнилося густим пилом, посилюючи і без того задушливу атмосферу підземелля. Кожен крок загрожував обвалом. Стародавні тунелі, якими вони так обережно пробиралися, тепер перетворилися на пастку. Лорд чув гуркіт склепінь, що обвалювалися позаду них, і щоразу, коли земля під ногами здригалася, здавалося, що це кінець.

Спис Лонгина в руці Лорда залишався спокійним, але його спокій був передвісником тиші після бурі, а не її відсутності. Він виконав своє завдання. Тепер їхнє завдання було — вибратися живими. Вони проносилися повз вузькі щілини і темні ніші, які ще недавно були прихованими шляхами, а тепер могли стати смертельними пастками. Єгері, незважаючи на хаос, зберігали залишки порядку, прикриваючи одне одного і допомагаючи тим, хто спотикався. Вихід, який здавався таким далеким, тепер був їхньою єдиною метою. Вони бігли, не озираючись, поки гуркіт за спиною ставав дедалі гучнішим.