Глава 10: Сурми на Східному Шляху

Картини миготять перед очима. Лорд відчуває, як його несуть крізь печери. Холодний камінь змінюється вологим повітрям, потім знову задушливою спекою. Він чує приглушені голоси Гріна й Отця Тука, їхні слова доходять до нього крізь ватяну пелену. Вони говорять про шлях, про обережність, про те, що він занадто довго був непритомним. Потім печерне повітря змінюється гарячим, сухим поривом, і Лорд розуміє, що він знову в пустелі. Яскраве сонячне світло, хоч і приглушене повіками, ріже очі. Пісок рипить під ногами тих, хто його несе.

Зірки, немов діаманти на чорному оксамиті, змінюють стелю печери. Ночі в пустелі прохолодні, і їхня свіжість приносить деяке полегшення. Лорд не знав, скільки часу минуло, але відчував, що його винесли з надр землі. Його тіло змучене, але розум, немов очищений, зберігає відгомін тих давніх знань, що дарував Спис.

Свідомість Лорда залишалася в тумані. Відчуття, ніби його несуть, змінювалося хиткою реальністю довгого, виснажливого переходу. Він відчував жар пустелі навіть крізь напівдрімоту, чув скрип піску, що набивався в чоботи, і приглушені голоси своїх воїнів, що вижили. Вони говорили про нього, про Спис, про шлях.

Спис Лонгина все ще був у руці Лорда, немов приріс до неї. Його вага стала частиною нього, а його присутність відчувалася як постійний гул у розумі, відгомін тих давніх знань, які він подарував. Можливо, це був відзвук перевантаження, яке він відчув, або ж це був новий, постійний стан, пов'язаний із володінням таким артефактом.

Образи проносилися перед очима: безкраї дюни, пекуче сонце, зоряні ночі, які він перетнув на руках своїх людей. Його тіло було виснажене, але дух тримався завдяки незламній волі та, ймовірно, самій силі Списа. Марення пустелі змішувалося з відгомонами прозрінь, отриманих у печері, створюючи дивну, сюрреалістичну реальність.

Зрештою, невиразний запах зелені та вологи прорвався крізь спекотне, сухе повітря. Шум води, шелест пальмового листя — це були звуки порятунку.

Свідомість повернулася різко, немов Лорда висмикнули з глибокої води. Він розплющив очі й побачив над собою синє небо, а навколо — зелень пальм і блиск води. Він лежав на м'якому піску, в тіні фінікових дерев. Повітря було прохолодним і чистим, наповненим ароматами життя.

Загін, що зменшився, але вижив, розташувався навколо. Грін, його обличчя було змарнілим, але в очах світилася тривога, сидів поруч. Отець Тук дрімав, спираючись на стовбур пальми, його руки стискали вервицю. Хасан спав міцним сном, його рот був прочинений. Решта воїнів теж відпочивали, деякі спали, інші спостерігали за горизонтом.

Лорд спробував поворухнутися, і Грін одразу ж помітив його пробудження. Його обличчя осяяло полегшенням.

— Мій пане! Ви отямилися! — вигукнув він, його голос був сповнений щирої радості. — Ми принесли вас сюди. Ви були непритомні... майже три доби. Але Спис... він не відпускав вашої руки ні на мить.

Лорд почувається слабким, але в голові прояснилося. Спис Лонгина, як і раніше міцно стиснутий у його руці, більше не гудів, але його присутність була відчутною. Він живий, і в нього в руках легенда.

Він лише слабко киває Гріну, його слова ледь досягають свідомості Лорда. Фізичне виснаження і неймовірний приплив інформації від Списа Лонгина беруть своє. Тіло відмовляється підкорятися, і Лорд знову провалюється в небуття, але це не просто сон.

У його свідомості миготять образи давніх битв, воістину масштабних. Він бачить поля битв, яких ніколи не існувало в підручниках історії, чує брязкіт сталі та бойові кличі давно забутих армій. Він відчуває напругу очікування перед атакою, лють рукопашної сутички, гіркоту поразки й тріумф перемоги.

Увесь цей час до Лорда тече інформація від полководців давнини. Це не просто сухі факти, а інтуїтивне розуміння стратегії, тактики, логістики. Він бачить, як величезні армії рухаються ландшафтом, як генерали ухвалюють миттєві рішення, як їхні накази впливають на долі тисяч. Лорд відчуває їхню мудрість у виборі моменту для удару, їхню холоднокровність під градом стріл, їхню здатність надихати й вести за собою. Це знання проникає в кожну клітинку його розуму, перетворюючи розуміння війни та лідерства. Час і простір втрачають сенс, коли він занурюється в цей потік давнього досвіду. Лорд стає свідком і учасником давно минулих епох, навчаючись у найвидатніших стратегів, які коли-небудь тримали Спис.

Крізь туман свідомості, через призму давніх битв, Лорд знову проривається до реальності. Він почувається як і раніше слабким, але тепер навколишня обстановка здається менш ворожою. Повітря стало щільнішим, до нього доноситься гул безлічі голосів, яких не було з ними в печерах.

Він розплющує очі й бачить перед собою стурбоване обличчя Отця Тука. Його чоло насуплене, погляд сповнений тривоги, але водночас і величезного полегшення від його пробудження. Священник сидить поруч, готовий допомогти. Він щось говорить, але слова поки що не складаються у зв'язну мову.

Вдалині, крізь загальний гамір, Лорд чує чіткі, уривчасті команди Гріна. Його голос впізнаваний, він керує, організовує. Це означає тільки одне: вони досягли Східного Шляху, де на їхній невеликий загін чекали основні сили експедиції. Він повернувся з глибин землі й пустелі, і його похід закінчено.

Відчуття Списа Лонгина в руці Лорда залишається незмінним — він усе ще там, важкий і безмовний, але його присутність тепер здається скоріше частиною нього, ніж окремим предметом. Видіння полководців відступили, залишивши по собі лише глибоке, інтуїтивне розуміння. Його подорож із глибин землі завершена. Він у безпеці, серед своїх людей, і в нього в руках легендарний Спис Лонгина.