Глава 9: Зала Хранителів

Один за одним, воїни «Чорного Загону» та лейб-гусари, обпалені, але живі, долали вогняну перешкоду, приєднуючись до Лорда в цій таємничій залі. Хасан, блідий і тремтячий, але з неймовірною швидкістю, теж проскочив крізь полум'я, його очі гарячково бігали по стінах, усе ще шукаючи хоч щось блискуче.

Поки загін відновлював дихання після вогняного прориву, Отець Тук, обводячи поглядом величні, але дивні колони та статуї, порушив тишу.

— Мій пане, — вимовив він, його голос був сповнений благоговіння і здивування, — ця кімната вочевидь рукотворна. Жодні природні сили не могли створити таку симетрію, такі ідеальні форми.

Він вказав на висічені в камені письмена.

— Навіть ці символи — справа рук розумних істот, а не випадкових вивітрювань.

Грін, стоячи поруч, кивнув, його прагматичний розум погоджувався з висновками священника.

— Такі колони та такий масштаб роботи вимагають ретельної, кропіткої праці. Це не справа одного року і навіть не десятиліття. Це щонайменше кілька років праці сотень, якщо не тисяч, робітників і майстрів. Побудувати таке під землею — завдання колосальне. Це не просто храм чи укриття, це... місто під землею.

Їхні слова лише підтверджували власне передчуття Лорда. Ця зала була не випадковою печерою, а грандіозним творінням забутої цивілізації. Масштаб споруди, її складність і прихованість говорили про неймовірні ресурси та знання її творців. Скарби, які могли бути тут заховані, були, ймовірно, не просто золотом і коштовностями, а чимось набагато більшим — артефактами давно минулої ери, знаннями, здатними змінити світ. Тепер завдання полягало в тому, щоб зрозуміти призначення цієї зали й знайти, що саме приховано в її глибинах.

Загін, підбадьорений відносною безпекою та масштабами нового відкриття, розпочав ретельне дослідження величезної підземної зали. Тепер, коли найбезпосередніші загрози були позаду, можна було діяти більш методично.

Грін узяв на себе загальне керівництво розвідкою. Він розділив воїнів, що залишилися, на невеликі групи, які почали оглядати різні сектори зали. Їхнім завданням було виявити будь-які приховані ніші, потаємні двері або незвичайні особливості в кладці стін і підлоги. Гусари, з їхнім гострим зором та уважністю до деталей, промацували стіни й колони, шукаючи будь-які нерівності або приховані механізми.

Отець Тук одразу ж попрямував до найближчих колон і статуй, покритих незрозумілими письменами. Його метою було не просто прочитати, а й зрозуміти контекст цих стародавніх текстів і зображень. Він ретельно оглядав кожну деталь статуй, намагаючись вгадати, що або кого вони символізують, і чи можуть їхні пози або предмети в руках слугувати підказкою.

Хасан, попри пережитий страх, знову проявив свій невгамовний ентузіазм. Він повзав по підлозі, його смолоскип вихоплював із темряви кожен блискучий камінчик, але тепер його пошук став трохи більш цілеспрямованим. Він нишпорив руками в будь-яких заглибленнях, перевіряючи порожні п'єдестали, сподіваючись знайти хоч щось цінне.

Лорд рухався повільно, уважно оглядаючи кожен елемент зали. Його погляд ковзав від монументальних колон до загадкових механізмів, від стародавніх статуй до запиленої підлоги. Він намагався вловити загальну логіку цього місця, зрозуміти, навіщо воно було побудовано і де може ховатися його справжнє призначення або найбільша таємниця. Повітря в залі, хоч і було свіжим, несло із собою відчуття глибокої давнини, немов кожен камінь зберігав мовчазні спогади про минулі тисячоліття.

Поки воїни методично досліджували величезну залу, а Хасан рився в кожному кутку в пошуках золота, погляд Лорда знову й знову повертався до загадкових статуй. Вони були мовчазними свідками минулих епох, і він відчував, що в їхньому безмовстві може ховатися ключ до розгадки. Він звертається до Отця Тука, який усе ще схилявся над письменами, але його увагу вже привертали й ці кам'яні статуї.

— Туку, — вимовив Лорд, підходячи до однієї зі статуй, чиє обличчя було приховане під масивним капюшоном. — Поглянь на ці статуї. Хто на них зображений? Боги? Правителі? Чи це ті самі люди, що збудували це місце і поховали себе тут?

Отець Тук відірвався від письмен і підійшов до статуй. Він повільно обійшов їх, уважно вдивляючись у деталі, проводячи пальцями по вивітреному каменю.

— Це... не схоже на жоден із відомих мені пантеонів богів, — нарешті вимовив він, його голос був задумливим. — І не на царів чи імператорів у звичному розумінні. Їхнє вбрання занадто просте, але водночас величне. На них немає жодних знаків влади чи військових відзнак, тільки символи, схожі на ті, що ми бачили на стінах і на дверях.

Він вказує на один із символів, висічених на грудях статуї.

— Я починаю розуміти... ці люди, мій пане, не були звичайними смертними. Судячи з письмен, які я почав розбирати, і з цих зображень, це, найімовірніше, хранителі. Можливо, жерці, або мудреці, або ті, хто володів особливими знаннями. Вони не правили землями в нашому розумінні, але мали велику владу над чимось іншим. Можливо, над тим, що приховано тут.

Отець Тук знову обводить поглядом залу, потім повертається до статуй.

— Їхні пози... вони не моляться, не сидять на тронах. Вони стоять, ніби очікують чогось, або охороняють вхід у щось, що знаходиться за ними. Можливо, за кожною з них прихована частина відповіді.