Глава 6: Піски забутих епох

Поступово експедиція заглиблювалася у східні землі, і удача та проникливість Лорда знову підтвердилися. Лейб-гусари, що вели розвідку, доповіли про першу серйозну перешкоду на шляху — фортецю на височині, звідки відкривався прекрасний огляд навколишніх земель. Проте це була не імперська чи султанська фортеця, а лігво мародерів. Ця твердиня, що раніше, ймовірно, належала якомусь дрібному феодалу або слугувала форпостом Султанату, тепер була захоплена й переобладнана під потреби численної та добре організованої банди. Стіни, хоч і потерпіли від часу та, можливо, від недавніх боїв, виглядали досить міцними, щоб витримати напад звичайного торгового каравану. Дим над вежами свідчив про постійну присутність мешканців, а в підзорну трубу можна було розгледіти фігури, що патрулювали зубчасті стіни.

Це лігво мародерів становило подвійну загрозу. По-перше, фортеця контролювала ключовий прохід, який, згідно з картою, лежав на шляху експедиції до скарбів. Спроби обійти її були б занадто тривалими й ризикованими, особливо враховуючи необхідність дотримуватися легенди про «розвідувальну місію». По-друге, хоча це й не була регулярна армія, численна банда мародерів, що засіла у твердині, могла створити серйозні перешкоди для експедиції. Їхня зухвалість і відчай загрожували несподіваними нападами або затяжними сутичками, які неминуче привернули б небажану увагу.

Хасан, дізнавшись про фортецю, зблід і почав нервово смикати бороду, передчуваючи найгірше. Грін уже прораховував варіанти штурму чи обходу, а Отець Тук мовчки споглядав твердиню, ніби оцінюючи її моральний і духовний стан. Для Лорда ж це була не стільки перешкода, скільки можливість — нагода продемонструвати силу свого «Загону Смерті», зміцнити репутацію і, можливо, знайти щось цінне всередині.

Загін розташувався табором за кілька миль від лігва мародерів, сховавшись у невеликій улоговині подалі від сторонніх очей. Повітря було насичене передчуттям майбутнього зіткнення. У похідному наметі, при тьмяному світлі ліхтаря, Лорд зібрав найближчих радників — Гріна, Отця Тука і, звичайно, Хасана, який, попри нервове посмикування, був змушений бути присутнім.

Грін, як завжди, почав із прагматичного аналізу ситуації. Він розгорнув карту місцевості, вказуючи на позиції та можливі підходи.

— Мій пане, фортеця сильна для банди мародерів, але не для нашого «Загону Смерті», — почав він. — Ми можемо взяти її штурмом. Наші гренадери можуть створити проломи в стінах, а «Чорний Загін» і «Легіон Мертвих», якщо ми їх покличемо, легко зламають опір. Однак це займе час, призведе до втрат і, головне, приверне увагу. Занадто багато шуму для «розвідувальної» місії.

Він запропонував варіант швидкого, але рішучого штурму, використовуючи перевагу в тактиці та озброєнні.

Отець Тук, з його проникливістю та схильністю до маніпуляцій, запропонував інший підхід.

— Мій пане, відкритий штурм може бути ефективним, але що, якщо використати їхню власну темряву проти них? Ці мародери, безсумнівно, забобонні. Ми можемо поширити чутки про те, що ця фортеця проклята, що в ній мешкають духи тих, кого вони вбили, або що вона перебуває під поглядом самого Лорда-Некроманта. Ми можемо використати психологічний тиск, влаштувавши «примарні» явища ночами, деморалізуючи їх і змушуючи тікати без бою. Це заощадить наші сили й ресурси та зміцнить міфи про вас.

Потім настала черга Хасана. Він нервово кашлянув, смикаючи поділ свого пошарпаного одягу, але, коли мова зайшла про торгівлю, в його очах з'явився знайомий блиск.

— О-о-о… мій пане, штурм? Це небезпечно! А привиди? Вони… вони можуть бути справжніми! — Він знову здригнувся. — Але… але ж ці розбійники, вони ж щось награбували, так? Вони ж торгують? Я міг би… я міг би спробувати підкупити їх! Або домовитися про прохід за «символічну» плату. У мене талант до переговорів, я можу виторгувати душу в диявола! Можна запропонувати їм частину їхньої ж здобичі або навіть… наші облігації! Вони ж не знають їхньої справжньої цінності!

Він запропонував варіант переговорів і підкупу, розраховуючи на свою хитрість і непередбачувану удачу.

Лорд вислухав своїх радників, обдумуючи запропоновані варіанти. Штурм, хоч і ефективний, ніс непотрібні ризики й міг привернути увагу. Психологічна війна, безумовно, була сильною, але вимагала часу. А час — це ресурс, якого в Лорда було мало, коли мова йшла про скарби. Погляд упав на Хасана, що нервово переминався, і Лорд зрозумів, що його «ходяча лотерея» може принести найшвидший і найменш витратний результат.

— Ми підемо шляхом Хасана, — заявив Лорд, і на обличчі купця промайнула суміш паніки та гордості. — Переговори та підкуп.

Лорд повернувся до Хасана.

— Хасане, це твоє завдання. Ти підеш до них. Запропонуєш дорогоцінне каміння в обмін на прохід експедиції. Не золото — золото занадто цінне й легко відстежується. Каміння. Почни з помірної суми, але будь готовий підняти її, якщо знадобиться. І пам'ятай — головне, щоб ми пройшли без бою та без зайвого шуму.

В очах Хасана промайнув страх, але потім його змінив звичний блиск азарту. Можливість «виторгувати душу в диявола» була для нього занадто сильною спокусою. Грін уже давав вказівки «Чорному Загону» приготуватися до прихованого супроводу Хасана та до можливого швидкого реагування, якщо переговори підуть не за планом. Отець Тук, посміхнувшись, благословив Хасана на «мирне» вирішення конфлікту.

Хасан, попри тремтячі коліна, одягнувся у свій найкращий, хоч і пошарпаний, дорожній наряд і, взявши із собою невеликий, але важкий мішечок з відібраним Лордом дорогоцінним камінням, під прикриттям загону «Чорного Загону» вирушив до фортеці. Його було видно здалеку, коли він наближався до стін з білим прапором у руці, його хода була жалюгідною пародією на впевненість. Мародери на стінах, помітивши самотню фігуру з білим прапором, спочатку відреагували насторожено, направивши на нього арбалети. Але потім, за сигналом їхнього лідера, ворота прочинилися рівно настільки, щоб пропустити його всередину.