2

А потім у мене розпочався надзвичайно складний місяць. Один з наших експедиторів зламав ногу і я був змушений взяти на себе ще й його маршрут. Тепер в дорозі мені доводилося проводити весь час від раннього світанку до пізнього вечора. Повертався я додому такий виснажений, що міг думати тільки про те як добратися до свого ліжка, щоб хоч трохи передихнути та відновити фізичні сили. Зустрічі з Оксаною тривали лічені хвилини, рівно стільки щоб розвантажити свій товар і підписати накладну. На якісь триваліші розмови часу катастрофічно не вистачало.

Та незважаючи на всю свою зайнятість я не забував про обіцянку дану синам продавчині, і коли мій робочий графік перестав бути таким напруженим вирішив дотримати слова та знову навідатися до них в гості. Напередодні попередив хлопців про свій візит і поспитався чи не потрібно щось придбати з рибальського причандалля для майбутньої риболовлі. Виявилося що у них все є і вони надзвичайно раді знову мене побачити. Невиясненим залишилася одна маленька дрібничка, чи сподобається мій приїзд їхній мамі, яка тепер знала стільки неприглядних фактів з мого минулого.

Щоб не виникло зайвих проблем в село де мешкала Оксана я виїхав з таким розрахунком, щоб потрапити туди на світанку. Якраз найкращий час для того щоб закинути вудки і в ранковій тиші та спокої помилуватися народженням нового дня. Мої маленькі приятелі чекали на мене в обумовленому місці, на околиці села. Разом ми швидко розклали наше рибальське спорядження і завмерли в очікуванні щедрого кльову.

На жаль риба цього дня мабуть вирішила зробити собі вихідний і не надто поспішала накидатися на гачки з приманками. Минала хвилина за хвилиною, а поплавки ліниво похитувалися на спокійні водяній поверхні сільського ставка. Хлопці,  які спершу буквально горіли рибальським азартом почали помітно нудьгувати. Я ж відчував як солодка дрімота владно бере владу над моєю свідомістю.

– Вам подобається наша мама? – раптом подав голос менший з хлопців якого звали Сергій.

– Тихо, рибу розлякаєш, – цитькнув на малого старший брат, Сашко.

Дрімоту наче ураганом знесло і я на мить задумався що ж маю відповісти допитливому хлопчику. Оксана дійсно подобалась мені, зовні вона була доволі симпатична, але ще більше мене приваблював її характер. Жінка не лише могла підтримати приємну товариську розмову але й вміла вислухати свого співрозмовника. Якимось чином вона зуміла розговорити мене останнім разом, спромоглася викликати до себе таку довіру, що я відверто розповів такі подробиці минулого, про які не знало навіть найближче моє оточення.

– Так, подобається – тихо промовив я.

– І ви одружитеся на ній? – ніяк не могло вгамовувати свою цікавість хлоп’я.

– Перестань надокучати дядькові Ігореві своїми дурнуватими запитанням, – прошипів на брата Сашко.

– А з чого ти взяв, що вона захоче вийти заміж за мене? – запитав я малого.

– Так вона постійно тільки й говорить про вас, – долучився до нашої розмови старший хлопець. – Дядько Ігор те, дядько Ігор се.

– Ми просто добрі друзі, тому вона мене й згадує інколи.

– Жаль, – посмутнів Сашко і на диво серйозно додав.– З вас би вийшов гарний батько і турботливий чоловік.

– Не правда, – сердито кинув Сергійко. – Вона закохалася у вас, а ви маєте полюбити її.

На ці слова я не встиг нічого відповісти, бо мій поплавок раптом різко пірнув під воду. Почало клювати і нам вже було не до пустих балачок. Десь близько полудня, наповнивши уловом три чималі кульки, ми розпашілі від рибальського азарту зайшли на подвір’я Оксаниного обійстя. Сама жінка продавала в крамниці, тож розбиратися зі своїми трофеями ми мали самотужки. Тут хлопці показали, що вони справжні професіонали і мені дале до їхньої вправності потрошити рибу.

Коли частина улову потрапила в казанок, щоб згодом стати рибною юшкою, а інша частина опинилася в холодильнику, з’явилася продавчиня. Побачивши мене вона здивовано вигукнула:

– Ігор, ти тут?

– Так, – коротко відповів я, – Виконую дану хлопцям обіцянку.

– Дядько Ігор ще вчора повідомив що приїде вранці щоб порибалити з нами, – пояснив Сашко.

– А ми вирішили тобі про це не розповідати, – додав Сергійко. – Хотіли зробити тобі сюрприз.

– Ах ви конспіратори, – всміхнулася жінка синам, а на мене глянула з докором. – І ти теж згодився на цю авантюру.

– Довелося, – змовницьке підморгнув я хлопцям. – Чоловіча обіцянка – свята річ. Вибач якщо тобі не сподобався цей сюрприз. Я зараз поїду звідси.

– Нікуди ти не поїдеш, – рішуче заперечила мені продавчиня. – Юшка вже майже готова, тож зараз будемо куштувати що ви тут наварили. Бігом мити руки і всі за стіл обідати.

Так я знову опинився за одним столом з цією дивовижною сім’єю. Після обіду, проводжаючи мене до автомобіля Оксана поцікавилася:

– Тобі не надто докучали мої непосидючі шибеники?

– Та ні. Розумні у тебе хлопці. Ми навіть трохи побалакали на різноманітні теми. А загалом сьогодні, у їхній компанії, я наче знову побував у ролі батька. Неймовірний стан душі, який я вже так давно не відчував.

– Чому ти так кажеш? – здивувалася жінка. – У тебе ж є син, що тобі заважає проявляти до нього свою любов і бути хорошим батьком.