1

Оксана любить грушки і часто, з особливим задоволенням, ласує цими соковито-медовими фруктами. Про таке уподобання жінки я випадково дізнався зовсім нещодавно. В той вересневий день справи фірм привели мене в її магазинчик. Сам я працюю експедитором, розвожу морозиво і до молодички навідався саме з цим товаром. Все було традиційно, кілька ящиків з льодяними смаколиками, які я переніс зі свого «бусіка» до приміщення крамниці, її швидкий підпис в накладній і можна було спокійно їхати собі дальше. Та мій наступний мимовільний вчинок став каталізатором для цілої серії дивовижних подій.

Загалом в мене на маршруті зо два десятки торгових точок у яких продають люди з різними характерами, Оксана серед них найбільш приємна і товариська. Вона середнього зросту, чорнява, з великими блакитними очима, і навіть в робочій одежі виглядає доволі привабливо і спокусливо. Всякий раз жінка зустрічає мене милою посмішкою, хвилину-дві ми розмовляємо на всілякі буденні теми і на цьому розбігаємося по своїх справах. На той раз закінчення було дещо іншим. Я вирішив зробити Оксані невеликий подарунок, тож діставши з кабіни великий кульок простягнув його продавчині.

– Що це? – неабияк здивувалася жінка.

– Грушки, – відповів я і відразу пояснив. – Напарник вчора забув в машині. Сам я віддаю перевагу яблукам, а ти може захочеш посмакувати. В мене ж вони пропадуть поки доберусь до дому.

– Ух, ти! – радісно вигукнула Оксана відкриваючи кульок. – Це ж мої улюблені. Медові. Щиро дякую.

Після цих слів вона несподівано чмокнула мене в щоку й ніяковіло додала:

– З мене частування.

Своєї обіцянки жінка дотримала вже через кілька днів, під час мого чергового експедиторського візиту до неї. Не встиг я розвантажити свій звичний льодяний товар, як вона стиха поцікавилася:

– Ігор, ти коли повертатимешся з маршруту?

Крамниця Оксани знаходилася приблизно посередині мого традиційного щоденного шляху. Враховуючи той час що ще займе об’їзд всіх інших торгових точок, а потім й відповідно дорога назад, то виходило що знову я опинюся тут десь надвечір. Про що й повідомив продавчиню в чималому здивуванні чого саме це її так цікавить. Наступна фраза жінки розставила всі крапки над «і».

– Я сьогодні маю намір спекти грушевий тарт з каламбером. Хочу тебе пригостити ним. Згідний заскочити ввечері і скуштувати його.

Ну й що мені було відповісти на цю несподівану пропозицію продавчині? Звісно я погодився, адже відверто кажучи ніяких особливих планів на цей день і вечір в мене не було та й про страву з такою чудернацькою назвою чув вперше. Правда зайнятий повсякденними клопотами, майже забув про дану обіцянку. Жінка сама нагадала мені про це, коли я ледь не обминув машинально її магазин. Вона просто подзвонила й поцікавилася, коли на мене очікувати. Робити було нічого і я звернув в потрібному напрямку.

Оксана мешкала в невеликому селі й була власницею крамниці де продавала. Коли я під’їхав до знайомої будівлі сонце вже зникло за обрієм, та клієнтів у жінки ще було чимало. В основному звичайні ґазди, що після виснажливого трудового дня навідалися сюди щоб хто хильнути гальбу пива, а хто й пригубити чарчину горілки. Вистачало й непосидючих дітлахів, що забігали за морозивом, що я сюди привіз кілька годин тому.

Побачивши мене продавчиня радісно всміхнулася і сказала що негайно передасть всі справи напарниці і зараз звільниться. Так воно й трапилося. Не встиг я моргнути оком, як жінка вислизнула з-за шинквасу й схопивши мене за руку потягнула назовні магазину. Кілька кроків і ми опинилися в маленькій, однак затишній кімнатці, розташованій в прибудові позаду крамниці. Місця тут вистачало лише на столик, два стільця й старенької газової плитки.

Поки кип’ятилася вода на каву господиня витягнула з духовки свій кулінарний виріб. Виявилося, що на вигляд це був звичайний пиріг присипаний зверху подробленими лісовими горіхами й политий медом. Та це тільки на перший погляд. Варто було відкусити перший шматочок, як я мусів відразу визнати, що такої смакоти мені ще ніколи не доводилося їсти. Дивовижне поєднання хрусткої оболонки, лісових горіхів, ніжно запеченої груші та сиру каламбер зі своїми кисломолочними нотками дали свій неймовірний результат.

Це вже тепер я знаю всі інгредієнти цієї випічки. А тоді й незчувся як ум’яв кілька кусків тарта насолоджуючись його неповторним смаком, і запиваючи гарячою кавою, яку Оксана теж зварила на відмінно. Тільки коли з частування було майже покінчено прийшов до тями й швидко зиркнувши на продавчиню винувато мовив:

– Вибач, та я так захопився твоїм смаколиком, що забув про все на світі.

– Нічого, я вже звикла до того, що моя випічка подобається людям.

– По доброму заздрю твоєму чоловікові, що має дружину з такими золотими руками.

– Немає кому заздрити, – вмить спохмурніла жінка. – Я вже понад три роки як вдова. Чоловік загинув у автомобільній аварії.

– Вибач, я не знав про це, – знітився я від своєї нетактовності і відразу постарався перевести розмову на іншу тему. – Вже пізно, мені пора в дорогу, бо займаю пустими балачками твій час.

– Та нічого, – Оксана швидко зігнала тінь смутку зі свого обличчя. – Я ж про тебе теж мало знаю. Можливо то мені не варто було займати твій час. Напевне дружина вже вдома заждалася.

– Ніхто мене вдома не чекає, – тепер настала моя черга спохмурніти. – Розлучений давно і мешкаю один.