Медові руїни

Оповідання

Громовий рокіт прогорівшого глушника лякав білок, собак та диких киць, що набридли своїм господарям. Зелений «Москвич» із жовтими дверима, червоним багажником та синіми порогами розчинявся у чагарниках. Дорога була асфальтована, хоч і забута. Розбишакуваті клени утворили переплетену арку та чекали свого часу, щоб остаточно захопити шлях.

У автомобілі лунала музика, котру доповнювала розмова чоловіка та жінки.

– А без мене ніяк?

– Давай не будемо розпочинати все спочатку! Ти ж хотіла більше знати про мене, отже –  насолоджуйся, рибко.

– Не тринди! Що ви не поділили із Стасом?

Чоловік широко посміхнувся і промовчав.

– Або поїхали назад і сам копайся у своєму лайні, або…

– Або що?! –  грубо відповів чоловік.

– Іди на хрін! – вигукнула жінка.

– Через кілька годин ти будеш у місті і…

– Іди на хрін!

– І я тебе кохаю, золотко.

Чоловік додав звуку на програвачу вбивши насичений діалог.

Жінку звали Марго. Вона була вишуканою провінціалкою, котра все життя шукає себе, а знаходить попіл. Прах кохання, щастя та здорового глузду. Все можна було б поправити та тільки бажання змінюватися зникало щодня із заходом сонця. У ній боролася стихія ліні разом із бажанням солодкої міграції та повільної деградації.

Богдан був її протилежністю. Він знайшов все крім грошей. Їх він вишукував у чужих кишенях, міських фонтанах та підземних схронах. Перші дві речі були крайнощами, за які частенько чоловік отримував по пиці. Тому весь свій час він присвячував пошукам скарбів. Спочатку ходив із пошуковими рамками, постійно перечіпався через пеньки та гранітні валуни. Навіть, одного разу зорав носом лісову галявину.

 Зрозумівши, що подібним чином нічого не знайдеш, чоловік прикупив пристрій. Чудернацький, жовтого кольору. Апарат, навіть, мав надпис іноземною мовою і, за свідченням продавця, міг віднайти найдрібнішу монету на глибині 50 см. Тільки кому вони потрібні? У магазині мідяки не приймали, а колекціонери крутили носом і збивали ціну. Бізнес.

Богдан спеціалізувався на пошуках найціннішого металу в регіоні – міді.  Проте він не відмовлявся і від латуні, бронзи та, звісно, заліза. Одних тільки гвіздків назбирав 4 мішки, а це добрячих 70 кг. Вже на другий місяць його вкладення у металодетектор повернулися. А далі розпочався справжній економічний оборот: метал, пиво, піт, горілка і все в одному шкіряному мішку.

Машина здійснила кілька поворотів зеленим лабіринтом і зупинилася біля шовковиці.

– Якщо ти хотів мене, то сказав би вдома і я не перлася б з тобою у чагарники.

«Нарешті заспокоїлась», –  подумав чоловік та ніжно посміхнувся.

– Хапай лопату, Афродіта.

Марго закотила очі, проте виконала прохання чоловіка.

– А туалет де?

– Можеш скрізь, крім машини.

Жінка зникла у хащах. Тим часом чоловік вийняв із авто кілька силікатних мішків, чудоапарат та приєднався до неї.

За чагарником знаходились розкидані вулики. Вони були гнилі та покриті мохом. Природа пристосовувала їх до нових умов виживання. Замінила бджіл на мурах, а солоденький мед на рихлу землю.

– Мертві бджоли не гудуть, – промовив чоловік.

– Ага, дикий мед кохання.

Відразу за вуликами знаходилася дерев’яна клуня покрита зеленкуватим шифером. Двері до неї були вивалені. Це, навіть, виглядало дещо гостино. Хоча крім щурів і залишків полови там нікого не було.

Справа від клуні знаходилася хата. На фоні суцільної розрухи вона виглядала модерно : цегляна кладка, прозоре скло та червоний надпис «ПІСЮН». Навіть, якийсь художник поряд із словом додав зображення. Хоча, залишається загадка. «Пісюном» звали хазяїна, чи автор слова хвалився, що у нього є чоловічий орган. Також є ймовірність, що автор розшукує «пісюна», проте у такому разі потрібно додати номер телефону, щоб той хто знайде повідомив сучасного митця-шукача.

          – А хто тут живе? – мовила жінка.

          – Ніхто. Інколи, можливо, безхатьки.

          – Ти привіз мене сюди щоб показати бомжів!?

– Ти ж сама розповідала, що у тебе не лишилось друзів. От і знайдемо веселу компанію.

Жінка копнула чоловіка ногою і рушила ближче до хати. Двері були відчиненні.

– Не заходь без мене! – крикнув чоловік. – Спочатку потрібно опрацювати дворище.

Богдан увімкнув пристрій та розпочав шукати скарби. Марго ходила за ним та йому не таланило. Куски дроту, гайки і старе відро були чи не єдиними цікавими знахідками. Подвір’я було вичищене задовго до Богданової експедиції.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше