Зимові ігри.

З того часу. як кабратіонська, каральна експедиція повернулася з марманських степів, вже минуло майже два місяці. Похід на прочуть виявився вдалим. І не дивлячись на втрати у живій силі та рухомому складі, повністю себе окупив з фінансової точки зору. Золото та срібло рахували возами а на крам та полонених навіть не зважали. Самому королю Тутубону Криголамному, як і його донці Аліматеї, поталанило уникнути серйозних поранень і вони в двох очолили колону кабратіонського війська, при тріумфальному поверненні до Райстуду, столиці сурового краю. Вдалий похід святкували помпезно і досить довго. Благо з вільним часом, в королівстві Кабратіон, ніколи не було проблем. А відразу після закінчення, досить серйозно зайнялись підготовкою до дипломатичної місії в Арагонію. Торгівельні зв’язки з королівством Ротердам, дали свої позитивні результати і королю Кабратіону. хотілося розширити свій не використаний у цьому плані, торгівельний  потенціал.

Біля єдиного столичного причалу, поважно похитувалися на хвилях, два військових фрегата, недавно прибулих з ротарійських верфей. Як один так і другий фрегати, були трьохпалубні та трьохмачтові. Жоден з військових кораблів Кабратіону, не міг потягатися з ними ні в тоннажності, ні у вогневій потужності. Вже не говорячи про зовнішній вигляд цих двох велетнів, біля якого метушилися люди немов мурашки. Власне на цих двох красенях, на яких гордо виблискували позолочені літери їхніх назв, Непохитний та Рішучий, і мали відправитися у далеку мандрівку, король Кабратіону, зі своєю непосидючою донькою Аліматеєю. Та до відплиття ще залишався майже тиждень, отож Криголамний задумав провести цього року зимові змагання, дещо раніше а ніж за звичай. Молоді воїни з багатих та відомих сімей, змагалися на цьому турнірі, щоб прославити свій рід, та водночас себе показати молодим претенденткам, які вже на при кінці цієї довгої зими, мали обирати собі пару. Звичай був досить давнім і з роками все більше перетворювався на звичайні зимові ігрища. Так як вибір майбутніх пар, відбувався за домовленістю між родинами, а на турнірі вже засватані молодята, просто офіційно виражали прихильність один до одного на людях, щоб оточуючим вже було зрозуміло на які шлюби очікувати в майбутньому. Що правда траплялися випадки, коли молодята на перекір своїм батькам, вішали віночки своїх вподобань по своєму власному вибору, чим викликали їхній гнів та одобрення серед молоді і прогресивно налаштованих кабратіонців. В любому випадку, ці змагання завжди викликали у населення піднесений настрій та чималого ажіотажу, серед дівчат та жіноцтва, які намагалися вийти на люди в нарядному одязі та яскравих прикрасах.

Кімната принцеси Аліматеї, знаходилася на останньому, четвертому поверсі родинця і її вікна виходили саме на морський причал Райстуда. Усі стіни, стеля та підлога, були виготовлені з жовтого дуба, який ріс лише на півночі Кабратіону. Сам королівський замок, як і годиться, був виготовлений зі кам’яних блоків, та так як дерево краще тримало тепло, то практично усі житлові приміщення оббивалися жовтолистим дубом, який ще до того ж символізував достаток родини. Уся підлога, та частково стіни, були покриті дорогим хутром, які надавали цій кімнаті того затишку, якого під час, так сильно їй бракувало, у хвилини самотності на чужині. Це траплялося рідко з принцесою і про такі миті вона не те щоб нікому не розповідала, але навіть не любила згадувати.

Дівчина стояла у розчиненого вікна, та розглядала два красені корабля, над якими розвивалися видовжені штандарти Конкордії, та літали крикливі чайки. Кам’яна піч, якось по святковому потріскувала палаючими дровами і на душі у принцеси було радісно. Чи то було пов’язано із сьогоднішнім турніром, чи з майбутньою подорожжю, вона зрозуміти не могла тай особливо не переймалася цим. Життя прекрасне в усіх проявах. Навіть там, на полі бою, де здавалося не було місця нічому прекрасному та радісному, вона відчувала що живе повним життям і саме таке життя, наповнене смертельними ризиками, їй приносило найбільшого задоволення.

• Ваша високосте – пролунав голос покоївки, яка увійшла до кімнати – Вас очікують в родинному залі.
• Я вже йду – спокійно промовила дівчина не обертаючись назад.

Чи зустрінеться вона там, за цим безмежним морем, з тим смуглолицим та синьооким юнаком, з яким в непростий час, довелося зустрітися. «Навряд чи» - сама собі відповіла Аліматея та вийшла з кімнати під все ті ж звуки, палаючого каміну.

В родинному залі, за довгим масивним столом, зібралася уся її улюблена сім’я. Батько на чолі стола у своїй королівській мантії, підбитій м’яким хутром. Ліворуч матінка з новим дорогим намистом, поверх пістрявої, теплої хустки, що повністю ховала під себе її густе чорне волосся. Праворуч брат, який і досі одягався так як це було до вподоби матусі, та дві її любі сестрички близнючки, вічно червонощоких та вічно веселих. Якщо б вони усі знали, як вона їх кохає та як їй бракувало цього домашнього гамору в чижих краях.

• Приєднуйся доню, та підкріпись з нами – запросив батько, тільки-но зустрівся з нею очима. – День сьогодні буде довгим. Кажуть що практично усі роди відкликнулися на запрошення – і батько багатозначно посміхнувся, підтримуючи соромливий сміх близнючок.

Надіюся ти королю нічого на сьогодні не планував ? – з явним ствердженням у своєму питальному реченні, промовила королева-мати.

• Я абсолютно без задніх думок матінко – відповів чоловік та поглянувши на близнючок, знову викликав у них сором’язливе хіхікання.

Аліматея з вишуканістю, якої навчилася у ротарійських дам, підійшла до столу, та м’яко опустилася поруч свого брата. Вочевидь її домашні були впевненні що вона погрубішає в своїх манерах, через ці виснажливі подорожі, а тому вельми були здивовані такій заморській манірності. Та в голос ніхто нічого не вимовив, а лише переглянулися між собою. Практично відразу ж заметушилися слуги, ставлячи перед принцесою столові прибори та подаючи гарячі страви.

• Не знаю чи ти ще пам’ятаєш старого Борога із сусіднього Датруха. – ніби між іншим промовив батько, пораючись зі своєю стравою, та вишпортуючи куски м’яса з зубів.
• Звичайно ж пам’ятаю батьку. Він тільки недавно повернувся з нами з походу. – не приховуючи посмішки відповіла Аліматея.