Капітуляція.

Повідомлення про капітуляцію було доставлене в замок Даталуза на третій день, коли обстріл вогняними кулями з дантеської сторони, вже давно закінчився, а ось з наслідками ще й досі ніяк справитися не могли. Найскладніше було загасити вогнище на центральній вежі Родинця, в якому власне розташовувався штаб командувача замкового гарнізону, капітана Чекатама. Сам очільник, як і уся його канцелярія, брав безпосередню участь в гасінні цієї пожежі, і на цей час, мало чим відрізнявся від решти своєї команди. Обсипаний попелом та з вимащеним у сажі обличчям, він тримав в чорних руках жовтуватий папірус і вже втретє перечитував повідомлення з генерального штабу. Читав і відмовлявся повірити у прочитане. Яка ще капітуляція. Чому і навіщо вони з ним так. Посланець мовчки стояв перед ним у своєму блискучому мундирі і не приховуючи свого занепокоєння, озирав увесь той бардак, який був наповнений запахом згарища.

• Так що мені повідомити головнокомандувачу ? – не сміливо перепитав він у капітана, який усім своїм виглядом, міг сміло зійти за сажотруса.

Командувач гарнізоном, підняв на нього свої червоні та мокрі від сліз очі і промовив абсолютно відчуженим голосом:

• Не думаю, що командувача насправді цікавить моя думка воїне. З текстом ознайомлений і абсолютно його не підтримую. Та наказ буде виконано. Це все. Можеш відправлятися.

Посильний задовольнившись підписом про ознайомлення, швиденько відправився із закопченого приміщення, а капітан поглянувши на чортоподібних канцеляристів та посильних, оголив білосніжні зуби і з якимось дурнуватим сміхом промовив.

• Сумніваюся панове, що пожежа по наказу головнокомандувача припинить розповсюджуватися.

Всі вмить повернулися до роботи, а Чекатама підійшовши до свого повного відра, з яким власне і застав його посильний, почав усердно обмивати своє лице та руки.

• Мило пане капітане.

Командувач підняв своє обличчя, з якого стікали чорні каплі та розпливалися чудернацькі розводи, і поглянув на свого особистого посильного Матаямі зі змилком у руці.

• Досить вчасно хлопче дякую.

Голос командувача вже втратив ту свою енергетику, з якою він ще недавно роздавав свої накази, розуміючи що за хвилину другу вже почнеться штурм і до гасіння пожежі вже нікому не буде діла. Штурму так і не відбулося, а до гасіння здається він сам втратив будь який інтерес. А за годину перед ним постав посильний від центральних воріт із донесенням, про те що на мості стоять кінні дантесці, очолювані самим принцом Лутарієм.

• Супроводіть делегацію до мене. І жодних почестей цим дикунам.
• Слухаю пане капітане – віддавши честь промовив вартовий та швидко вийшов у двері, які так ніхто і не закривав.

Принц Лутарій, сидячи в своєму розшитому сріблом сідлі, оглядав закопчені стіни замку, з яких час від часу хтось неодмінно мав визирнути, щоб на власні очі побачити славнозвісного головнокомандувача центральною армією. Стіни були високими та міцними. Вогняні кулі мало що могли їм зашкодити і при штурмі цього замку, мало загинути чи мало відважних воїнів.

• Міст опущений, а решітка піднята ваша високосте. Вочевидь про капітуляцію, командуючий гарнізоном, вже проінформований. – незадоволено промовив правиця Батай, якому всю ніч не давав заснути його тріснутий зуб.

Розуміючи походження цього незадоволення, королевич відповів:

• Краще б тобі його цілком вибили.
• Погоджуюсь ваша високосте, та нажаль я своєму опоненту увігнав меча у горлянку.
• Поспішив – вже з посмішкою добавив Лутарій та озирнувся назад.

По мосту тупотіли копита та через штандарти, які тримали в своїх руках прапороносці, командуючий не міг розгледіти, хто там наближається, порушуючи його наказ. Як виявилося, то був посильний від його батька, який вже повернувся до столиці Дантесії Матеборга. В посланні батько наказував брати під своє управління усі таркідійські підрозділи, включно з офіцерським складом, які попадуться йому по дорозі, та готовитися до війни з Латафією, яка неодмінно скоро мала б розпочатися.

• Надіюся хороші новини, ваша високосте ? – перепитав правиця, спльовуючи згусток крові до зарослого очеретом, каналу.
• Твоєму зубу це не допоможе – знову пожартував королевич, та натягнув поводдя, так як обкуті металом ворота, зі скрипом почали розкриватися в сторони. – А наш славнозвісний командувач Вартабій, був удостоєний часті прийняти капітуляцію від самого Ятакуми Пишногривого.
• Паскудний вискочка. – все з тою ж кислою фізіономією, прокоментував Батай – Цікаво, де б він зараз був, якщо б ми не встигли перехопити відбірні війська таркідійців, які заходили йому з флангу.
• Надіюсь у мене буде ще можливість, особисто привітати цього стратега а можливо навіть і не один раз. – не приховуючи свого незадоволення, відповів принц та по маленьку рушив в сторону розчинених воріт.

До внутрішнього двору заїжджали мовчки та без поспішності. Скрізь товпилися пошарпані війною, таркідійські воїни. Їх озлоблені погляди та спльовування під копита дантеських коней, нічого хорошого не обіцяли. Ще не скоро заживуть їхні рани, а пам'ять про загиблих,  не дозволить переможцям, безпечно почуватися у їхній присутності. І ось з цим васальним воїнством, дантесцям тепер йти у бій, проти нового ворога. Куди серйознішого та багато чисельнішого.

Весь внутрішній двір замку, був відданий пораненим, яких була дуже велика кількість. Певна річ, що мало чисельність шпитального корпусу, привела до того, що в повітрі вже досить помітно розносився запах гнилої плоті. Скрізь було чути стогони та кровавий кашель приречених солдат.

• Та щоб мене… - промовив правиця, прикриваючи ніс платком.
• Поки тебе не знудило воїне – недоброзичливо промовив принц – Галопом несись в табір та весь медичний корпус, що не несе службу в госпіталі, приводиш стрілою сюди. Весь інструмент та необхідні ліки брати з собою по максимуму. Ти все зрозумів ?
• Так ваша високосте – випалив Батай і його ніби вітром здуло з перед очей Лутарія.