Погані новини.

Вже третій день минав з того часу, як новобранці з невеличкого поселення хліборобів Ортамазі, прибули до військового табору обабіч фортеці Даталуза. За весь час слідування, до них приєдналося ще декілька груп новобранців, які по якихось не зрозумілих причинах, так і не дочекалися своїх офіцерів. На загал у таборі, як і в цілому по всій таркідійській армії, панував досить помітний безлад. Як виявляється, дезертирство було чи не найбільшою проблемою для укомплектування підрозділів і не лише серед рядового, але й серед офіцерського складу також. У новобранців, які ще три дні тому були у при піднятому настрої та міцному бойовому дусі, почали помітно опускатися руки. Особливо після останніх донесень з фронту де все складалося вкрай негативно. На центральному напрямку з півдня, було повністю втрачене князівство Кьюдемора і тепер дантеські війська, очолювані принцем Лутарієм, вторглися на територію князівства Тадесака, де власне і проводилися основні збори та комплектація, таркідійської армії. На сході князівство Ланатуба, втративши всі свої основні замки, змушені були відкотитися на північ, де із залишків недавно розбитих полків, пробували створити щось на кшталт пішої армії, бо коней там практично не залишилося. А південно-західне князівство Мутабісі, офіційно визнало свою поразку, та підписали сепаратний договір, згідно якого вони входили до складу великого Дантеського королівства, з правами васального землевпорядкування. Отож на даний момент центральне князівство Тадесака, опинилося практично в оточенні. Лише з півночі в нього залишався вихід до двох ще не зачеплених війною князівств.  На північному сході Детуярі і на північному заході, колиска королівського роду Отаяма, князівство Наратабі.

Військовий табір, де на даний момент перебував Кортазі зі своїми односельцями, був самим відомим центром з підготовки рекрутів та молодшого офіцерського складу. Саме тут були сконцентровані склади зі зброєю та амуніцією, а за високими стінами, кам’яної фортеці Даталуза, розміщувалася головна ставка генералітету сухопутних військ. З втратою цього архіважливого у тактичному плані, військового форпосту, про можливу перемогу у Дантесько – Таркідійській війні, можна буде сміло забути.

Сидячи на побитій часом та негодою, пузатій бочці з під квашених огірків, Кортазі оглядав неохайний військовий табір, та пробував уявити, як тут проходили муштру два його старші брати. Про долю яких йому і досі не було нічого відомо. А від поранених, які все частіше почали підвозити з передової лінії, він так нічого і не довідався. Стосовно самої передової лінії, то він вже почав сумніватися чи вона взагалі ще існує. Заняття на які їх виводив лейтенант Чекатама, виглядали якимись дивними та позбавленими будь якого сенсу. Зробити за ці пару днів із вчорашніх селян, хоч якусь подобу воїна, була марною справою. Це розуміли рекрути і це добре усвідомлював і сам Чекатама. Та він був людиною честі і досить строгого виховання. Він не давав спуску ні собі ні своїм підопічним. Строга дисципліна та багатогодинні тренування по нанесенню ударів та блокуванню таких. Долоні горіли вогнем і дуже хотілося спати через неймовірну втому. Одне тішило, що в них не було жодних проблем а ні з амуніцією, а ні з харчами. Годували ситно та вчасно. Юнаки жартували між собою, що вони харчуються за себе і тих хто не явився на ці військові збори. І судячи по всьому їх число було чи маленьким, а особливо якщо рахувати порожні білі намети, які розкинулися по неосяжних просторах Даталузької провінції.

Пролунав черговий сигнал до збору і втомлені рекрути почали злазитися до стройового майданчику, де на них як завжди очікував їх строгий лейтенант з рожевощоким трубачем, який невтомно дудлив свою противну мелодію.

• Швидше гниляки ! – гримів голос лейтенанта. – Чи я мушу на вас тут до третіх півнів чекати !

Це звичайно прибавило хлопцям трохи швидкості та не настільки, щоб вони змогли спіймати хоча би стару курку. Та тільки-но стрій заповнив останній із так званої сотні, як до лейтенанта під’їхав молоденький посильний з числа штабних діточок. Так воїни називали призовників, з вищого дворянського світу, які як правило приписувалися до штабів посильними чи писарчуками і їх було легко вичислити по багатій та завжди чистенькій амуніції. Ніби їхні матусі ще й прачок з ними до армії відсилали. Швидко пройшовшись очима по розгорнутому свитку, Чекатама щось відповів вершнику і той відсалютувавши йому, швидко від’їхав у сторону штабної фортеці.

• Так воїни – почав лейтенант – У мене до вас дві новини. Одна хороша і а друга ще краща. Отож заняття на сьогодні відміняються – і по рядах прокотилося приємне полегшення з глибокими видихами товаришам в потилицю. – А друга новина … - і всі на мить завмерли розуміючи, що цей блиск в очах лейтенанта нічого хорошого не обіцяє. – Ми відправляємось на передову. Благо вона від нас, як виявляється, не так вже і далеко.

Всі стояли мовчки і мов пришиблені мішками по голові. Хтось видавив з себе лише коротке:

• Що за лайно.
• Отож наказую розійтися для підготовки до походу. Брати з собою лише необхідні речі. Гребінці та дзеркальця залишати в своїх шатрах. Цілком можливо, що ми ще сюди повернемося воїни. Розійтись !

Як виявилося згодом, подібний наказ отримали всі сотні цього тренувального табору. І він перетворився на стривожений вулик. Повсюди метушилися рекрути та посильні на своїх змилених конях. Лунали накази та дзвеніла зброя, яка вже набувала цілком практичного значення а не як засіб для тренувальних вправ. Певна річ така раптова зміна у чіткому розпорядку табірного дня, говорила за те що на передовій стався черговий прорив ворожих сил. І очевидно що відбірні війська, які лише тиждень тому, промаршували довгими колонами, повз їхній табір, не змогли виконати поставлених перед ними завдань. Та більше того. Вочевидь, що вони були на голову розбиті принцом Лутарієм інакше, для чого така терміновість.