Белсадівський князь, Муаріс Всезрячий, в оточені трьох своїх братів та з двома десятками своїх дружинників, наближався до прикордонної фортеці Балта. Такий маленький ескорт, та відсутність будь яких штандартів, говорив за абсолютну секретність цієї нерозважливої поїздки. Адже лінія фронту проходила по всій довжіні червоного лісу, а це заледве становило якихось два дні верхи від форту Балта на схід. Та князь не став ризикувати, і для підстрахування ще зробив гак в добрих 200 миль, тримаючись західніше по ґрунтових дорогах. Такі заходи безпеки в першу чергу були пов’язані з тим, що його зустріч з королівською делегацією миру, яку очолював сам спадкоємець принц Атубій, мала відбутися в абсолютній секретності. Власне через це і сам лорд Зонтабій, якому належала ця стародавня фортеця, не був попереджений про цей візит його сюзерена. Лише невеличкий загін з п’яти вершників, з довірчою грамотою белсадського князя, був відправлений на зустріч королівській делегації, з проханням відвідати фортецю Балта, ще до того, як принц відправиться до князівського палацу. Тай сам маршрут, яким направлявся королевич, пролягав по старій імперській дорозі, яка проходила саме по при цю фортецю. Отож розминутися вони не могли тай не мали права, враховуючи всю небезпеку, при якій сам Атубій мав загинути а ті кому пощастить залишитися в живих, повідомлять короля Ротарії про штандарти атакуючих воїнів. Штандарти з гербом його князівства. Ці підступні плани братів Явутаріїв, стали відомі лише тоді, як його слідопити взяли у полон, одного з дворян, який мав слідувати в числі тих воїнів, на яких була покладена ця нечестива місія. Підрозділ мав бути достатньо чисельним, щоб в короткий час розправитися з королівським почотом, та не на стільки великим, щоб привертати до себе увагу. І ось коли слова полоненого підтвердилися і ворожий загін, в абсолютній секретності, перейшов кордон між Конкордією та Белсадом, князь поспішив на цю таємну зустріч. Певна річ, що диверсантам був повністю звільнений прохід. Їх ніщо не повинно було насторожити.
Отож коли вартові на західних воротах, фортеці Балта, почули що до них з візитом прибув сам князь Белсаду, то і не відразу повірили сказаному, а відправили до лорда Зонтабія посильного з питанням як їм вчинити. Певна річ що і сам Зонтабій, людина вже в досить пристойному віці, також не повірив своїм вухам і вирішив особисто переконатися, що це не якась військова хитрість, що при урахуванні сьогоденних реалій, цілком навіть можлива.
В супроводі двох латників, тай сам при повній амуніції, лорд вирушив на стіну. Звідки окликнув стоячих перед піднятим мостом, кінних:
А ось брати князя не змогли стриматися від сміху та жартів, що правда старий їх не оцінив а з окриками на свою сторожу наказав негайно опустити міст та відкрити ворота.
Міст із сильним лязкотом металевих ланцюгів, гепнувся об камінну опору на протилежному березі глибокого каналу. А високі та темні від часу, вхідні ворота, зі скрипом почали розгортатися в різні сторони, пропускаючи під свої склепіння неочікуваних та таких поважних гостей. Копита коней спочатку глухо стукали по дерев’яних колодах старого мосту, а згодом почали дзвінко відбивати, своїми підковами по мощеній бруківці, барабанну дріб. Практично відразу ж, як тільки останній з вершників, проїхав до середини, ворота з тим же скрипом зачинилися назад, а на їхні металеві гаки з гуркотом впав величезний засув у вигляді товстої та полущеної часом, колоди.
А десь за дві години піднялися ковані грати на північних воротах фортеці і до гостинного двору заїхала багато чисельна миротворча місія принца Атубія. Коней на той час, зібралося вже стільки, що їх прийшлося просто залишати в конюшні не прив’язаними до стойок. Брикети із сіном кидали скрізь де ще було вільне місце.
«Ех моя стара не дожила до такого нечуваного візиту» подумки промовив старий лорд та запросив усіх присутніх дворян до столу.
Страви були далекими від вишуканості та на це ніхто не зважав. Атубій уважно слухав князя Муаріса Всезрячого і в його жилах починала кипіти кров. Щоправда зовні він виглядав не більше ніж зацікавленим.
Приємніших слів князю белсадівському ще ніколи не доводилося чути. Та ось з виконанням цих погроз не все так просто могло скластися. Три князівства братів Явутаріїв, являли собою дуже переконливу силу. Отож діяти слід було вельми обережно та послідовно. І насамперед потрібні були незаперечні докази, які приховувалися десь там на південь від цієї старої фортеці, обабіч старої імперської дороги, яка вела прямісінько під стіни родового замку Тамталетів.