Кабратіонська незнайомка

В каюті капітана, в цьому рейсі, за звичай вечеряли лише дві особи. Сам капітан та його підопічний пасажир, син голови Першої Торгівельної гільдії Арагонії, якій власне і належав сам фрегат Купідон. Та тільки не цього разу. Не дивлячись на пізній час, та шалену втому усіх присутніх, за стіл також була запрошена донька якогось дуже поважного посла, та двоє високо посадовців зі своїми дружинами. І їх запросив Кладіус не тому, а точніше не лише тому, що його про це наполегливо просив молодий Жьюльфар, а тому що цього вимагав морський кодекс гостинності.

Для зручності спілкування, так як ніхто із запрошених не володів навіть латафійською, по зрозумілих причинах, за столом також був присутній і перекладач, який мандрував разом із своїм роботодавцем, молодою кабратіонкою із вельми поважного роду.

• Якщо чесно леді, то я досить сильно здивований, що ваші батьки відпустили вас саму у теку вельми небезпечну мандрівку – розпочав як і годиться, власник каюти, після офіційного знайомства та того як усі присутні зайняли свої місця за столом. – Як ви самі могли переконатися, води Кандійського моря, вже давно перестали бути безпечними.

Молода красуня, як до речі і дві кабратіонські сімейні пари, уважно вислухали перекладача і якось дивно переглянулись. У молодого арагонця навіть закралася підозра що усі запрошені, навіть дуже добре знайомі між собою. Це він запримітив ще з офіційної частини цієї міжнаціональної вечері, коли всі кабратіонці перед тим як щось сказати, спочатку дивилися на молоду мандрівницю, ніби очікуючи від неї дозволу. Хоча хто ж його знає які у них там правила та звичаї. Отож він уважно приготовився слухати, що скаже красуня на таке логічне звернення.

• Чому власне одна ? – перепитала вона не приховуючи здивування – Адже зі мною Дубілон – і кабратіонка в казала на могутню фігуру свого охоронця, який стояв мов укопаний за її спиною, не дивлячись на те, що фрегат помітно таки хитало на хвилях.

ЇЇ щира наївність, з якою вона відповіла на питання, була настільки не підкупною, що морський вовк не насмілився уточнити що цього абсолютно не достатньо. Та замість цього він посміхнувся і похитав головою, що очевидно мало означати абсолютну задоволеність відповіддю.

• Давайте приступимо панове, поки наші страви не застигли в очікуванні – і прислуга капітана почала накладати у тарілки картопляний гарнір та варену баранину в томатному соусі.

Що правда служанка молодої леді, спочатку сама скуштувала дивний гарнір, а тоді вже наклала його до тарілки своєї господині. Жьюльфар був настільки зацікавлений, що навіть не міг їсти, а все допитливо розглядав та з нетерпінням вислуховував цю цікаву мову, яку вперше чув у своєму житті. Все йому здавалося у цих іноземцях дивним та цікавим до нестями. Капітану навіть приходилося його пару раз повертати на палубу корабля, так далеко та помітно відлітав той у своїх думках.

• Молодому чоловіку не годиться так розглядати наших гостей – з докором промовив Кладіус. – А у самого вечеря вже остигає.

Перекладач очевидно переклав молодій красуні і ці слова бо вона досить щиро розсміялася, абсолютно не переймаючись правилами етикету. Це не могло не зачепити і Жьюльфара, який ще і сам був по суті дитиною. Він підтримав її своїм, що правда стриманішим сміхом, та почав швидко наминати їжу, тим не менше не відриваючи очей від присутніх.

А за парою випитих келихів міцного арагонського, розмова пішла набагато легше та веселіше. Як з’ясувалося, Аліматея, а саме так звали незнайомку, вже не вперше відвідує Ротарію, і дівчина навіть має намір відвідати з дипломатичними місіями і решту королівств п’ятицарства, що правда вже у присутності свого батька посла. Їй дуже подобається усе нове та незвичне. А ще вона хотіла б навчатися в одному з найвідоміших університетів Арагонії, слава яких вже досягнула берегів Кабратіону. А потім якось несподівано звернулася до юнака, якого вже чомусь сприймала як свого добре знайомого.

• А що вас привабило в Ротарії ?

Молодий арагонець не відразу зрозумів суті питання, так як сам перекладач ще не зовсім вільно володів латафійською, якою власне і спілкувалися між собою усі присутні. А коли з’ясував це, то не приховуючи свого задоволення, пояснив що він пливе до цього королівства у справах гільдії, інтереси якої він буде там представляти. Це робило його, в його ж власних очах, набагато старшим та поважнішим.

• А хіба вам не потрібно навчатися ? – не вгамовувалась дівчина, яка мало чим поступалася хлопцеві у допитливості.
• У мене вже є три освіти. – тут Жьюльфар особливо не розпускав хвоста, бо це швидше була заслуга його батька а не його власна. – До того ж я вільно володію двома іноземними мовами. Дантеською та Ротарійською.  Арагонська моя рідна, а Латафійською в п’ятицарстві володіють усі то вона не рахується.
• А мені чомусь здалось, що ваша рідна східноімперська. – не приховуючи своєї щирої зацікавленості, не відставала кабратіонка.

Як юнак не любив коли до нього зверталися з подібним питанням. Не розуміючи чому, та він завжди намагався приховати свої далекі коріння, але чомусь не сьогодні і не перед цією красунею, яка все більше приваблювала його своєю відкритістю та звісно ж незвичною вродою.

• Мій батько та матір, родом саме з цих благодатних земель. Та ось я, як і мої брати, вже народилися в Арагонії. Що правда наша зовнішність ні трохи від цього не змінилася. А батько ще й дав нам східноімперські імена. Так що я не здивований чому ви так подумали.
• А чому ви це приховуєте. Це ж так незвично.
• Чому ви вирішили, що я це приховую – зніяковів арагонець, щиро надіючись на те, що перекладач знову щось наплутав.
• Тому що ви не згадали, що також володієте і західноімперською. Чи я помиляюся ?