Аразійська гостинність.

Лязкіт добре загартованих мечів простирався по всій Аразійській долині, яка була вкрита червонуватим піщаником кам’янистої породи. Очевидно своєму походженню він завдячував людським рукам, які добували славетний червоний камінь з місцевих гірських порід. Власне одна з таких каменоломень знаходилась зовсім не далеко того місця, де не заплановано зупинився королівський кортеж. Каменотеси залишивши свою важку роботу та з цікавістю спостерігали за двома поважними грантами, що ось вже з півгодини, вимахували своїми мечами.

Сама каменоломня знаходилася трохи вище в горах, де власне і висікалися величезні валуни, які згодом спускалися до цієї долини на подальшу обробку. Вже тут ці валуни, за допомогою ще дідівських методів, перетворювалися на бруківку з червоним відтінком. Подейкують, що це кров тисяч загиблих каторжан, які склали тут свої голови. Та ті часи вже давно минули, а діти цих каторжан, вже будучи вільно найомними робітниками, продовжували колоти цей проклятий камінь, який забезпечував їх родини всім необхідним для життя. Ось біда тільки, що з розвалом Західної імперії, замовлень стало так мало, що каменотеси ледве зводили кінці з кінцями, а чимала кількість каменоломень, і зовсім припинили свої роботи.

• Все вистачить – важко дихаючи промовив королевич Атубій, витираючи мокре від поту обличчя. – То що скажеш вояка. Як сильно я розм’як ?
• Вже те, що ти не забув з якої сторони тримати меча, викликає мою повагу – оскалившись від сміху та спеки відповів Ватабій, та прийняв запропонований йому рушник.
• О я знав що похвали від тебе і годі чекати – заходячи в тінь навісу промовив наслідник та із жадібністю проковтнув келих холодної води.

Білий навіс, стояв під єдиним покрученим деревом у цій долині, яке росло край старої імперської дороги, вкритої червонуватим піском. Біднувата зелень чагарнику, теж була вкрита тим же кольором і виглядала практично засохлим гербарієм. Тут під навісом був накритий невеличкий розбірний столик, по центру якого височів кришталевий кльош з фруктами. Тримаючи долоню над очима, молодий офіцер сплюнув густу слину та промовив:

• Здається у нас гості.

Королевич і собі поглянув в ту сторону, де піднімаючи придорожню пилюку, рухався кінний кортеж з численними штандартами та позолоченими аксельбантами, що звисали на древках прапороносців.

• Здається сам князь вирішив протруситися у цю спеку. – висловив здогадку наслідник та безсило упав у розлогий фотель.
• Змушений визнати, що ти ще зберіг порох у порохівницях – сідаючи і собі у зручний фотель, який запобігливо відсунув від стола один із пажів його високості. – Я так розумію король слідкує за удосконаленням твоїх навичок.
• Повір мені на слово друже, що моєму батькові вже давно начхати на моє виховання. Це тепер привілей моєї матінки королеви. Яка вбила собі в голову, що я мушу виступити на рицарському турніри, на який запрошений латафійський король зі своїми доньками.
• Чур на мене. – без прихованого здивування протягнув Ватабій. – і цей з під небесної дав свою згоду ?
• А власне чому він не повинен був прийняти цю пропозицію ? – перепитав Атубій, якого явно зачепило таке здивування свого охоронця. – Він тепер не імператор а такий же король як і мій батько. Отож рівня нам.
• Рівня та не така. Я більше ніж впевнений, що Целероній Всеосяжний і далі дивиться на нас як на своїх васалів.
• Хто його знає. Можливо саме по цій причині мій батько і затіяв цей турнір, який і повинен все розставити на свої місця. Погодься, що за получивши доньку латафійського короля у невістки, мій одержимий батько широко розкриє свої крила.

Підкидаючи до гори та лапаючи ротом, налиті плоди стиглого винограду, Ватабій не відразу відповів на це припущення. А відкинувши обдерту виноградну лозу в сторону,  сам задав питання:

• А ти хоч бачив одну з його доньок Атубію ?
• Головне щоб руки та ноги були на місці, а з рештою я розберусь – і щиро посміхнувшись королевич дав зняти з себе запилену та мокру та мокру від поту сорочку, яка ще недавно була білосніжного відтінку.
• Ну ну. – і собі знімаючи мокру сорочку, прогуньдявив охоронець. – Хоча хід звичайно далекоглядний, враховуючи амбіції Всеосяжного, про які ми можемо лише здогадуватися.

Поки молодики обмивалися та переодягалися у чистий одяг, кортеж князя   Бактурія Твердокам’яного, вже доїхав до їхньої стоянки, та висипав на гарячу бруківку старої імперської дороги. Каменотеси, яким за весь час їхньої важкої роботи, ще в житті не доводилося спостерігати такого скупчення вінценосного дворянства, просто не вірили своїм очам. Що могло таке вишукане панство заставити зібратися у цьому богом забутому місці, прямо у них під носом.

• Чого писки порозкривали дармоїди ! – прогримів сипучий голос наглядача і темні від сонця та пилу люди, знову повернулися до своєї проклятої роботи.

А сам наглядач, поскрипуючи своєю милицею, замість правої ноги, підійшов до дерев’яної лебідки і опершись на неї став розглядати цю дивовижну зустріч обласканих долею. В минулому каторжник, а тепер завдяки каліцтву, яку він отримав у цій каменоломні, наглядач, з коліром шкіри, яка мало чим відрізнялася від все проникаючого червоного пилу, вдивлявся у далеч злобними очима. Якщо ці франти і не знали про його існування, та про його покалічену долю, то він точно знав хто він такий і кому цим завдячує. Він нічого не забув і нікого не простив. І перший номер зі складеного ним же списку, неодмінно мусив бути присутнім на цій зустрічі, бо хто як не він являвся господарем усіх навколишніх земель Аразії.

• Я вельми був вражений, дізнавшись що ваша високість відвідує наше князівство в цей не спокійний час. – солодко промовив низькорослий князь Бактурія.
• Я до вас нажаль з державним візитом князю – відповів королевич пропонуючи рукою пройти під навіс, де можна було хоч трохи сховатися від цього пекучого сонця. – Та запевняю, що вже давно хотів відвідати ваше князівство та ознайомитися поближче з відомими вашими водоспадами. Що правда по дорозі так ні одного і не побачив.
• О ваша високосте. Ця гориста частина Аразії, по якій вам довелося проїхати, і близько не схожа на ті гори, які простягаються в наших східних теренах.  – промовив вже починаючий лисіти князь – Справжнісінький оазис рослинного та тваринного світу, якого не торкнулася рука наших каменотесів. Саме там і спадають з гір ці водоспади небаченої краси. Я особисто покажу вам їх усіх, якщо на це буде ваша воля ваша високосте.
• Лапаю вас на слові князю – промовив Атубій сідаючи у фотель та пропонуючи і решті запрошених наслідувати його прикладу.