Невідомий та не бажаний.

Після офіційної частини, де гості і приймаюча сторона обмінялися титульними листами та подарунками, Дарій запросив усіх до столу, який був накритий не настільки помпезно, як того вимагалося при зустрічі найвищих осіб держав, та і не позбавлений деякого шику. Гості розмістилися по одну сторону стола, а господарі відповідно по другу. Під час того як наслідник дантеського престолу переходив від трону до свого розлогого крісла, від очей Вартуріуса не могла уникнути та невпевнена хода, з якою рухався принц дикунів. Отож після вітального тосту господаря, арагонський принц поцікавився здоров’ям того.

• По дорозі ми мали сутичку із тутешніми розбійниками, які як я зрозумів, вже досить непогано встигли закріпитися на цьому торгівельному тракті. Не скажу що бій був рівним, та їхня чисельність таки далася в знаки і ми понесли незначні втрати. Як бачите і мені не вдалося уникнути поранення, та смію вас запевнити, що це не настільки серйозно, як виглядає. Поранення хоч і глибоке та не смертельне.
• Мені дуже прикро, що вам довелося виконувати нашу роботу. – з виразом стурбованості промовив Вартуріус. - Та ми не очікували вашого візиту, ваша високосте. А то запевняю вас, що цей шлях був би повністю убезпеченний від самого початку слідування і аж до парадних воріт палацу мого батька.

Погляди обох принців зустрілися і вони візуально перекинулися дещо іншим контекстом. Мол – Якого милого ти тут взагалі забув вилупок ? і відповідь – Начхати мені на те що ти тут теревениш недоноску. – та очі посміхалися а вуста робили свою роботу.

• Мені також прикро, що ця розмова між нами не відбулася ще до цього прикрого інценденту – і дантеський королевич зробивши паузу продовжив – я про взяття Кабленхолу.

Вартуріус ніби дістав добрячого ляпасу, так в нього все в скипіло у середині, та обличчя залишилося все також стурбованим. А тим часом дантеський наслідник, продовжив:

• Та мій батько щиро надіється, що поки полум’я не розгорілося, його слід гасити ще з самого початку.
• Тут варто надати належне мудрості короля Дантесії – виважено та з достоїнством промовив принц Арагонїї  - Отож я так розумію, він має до мого батька певні пропозиції, що до вирішення цього незначного інциденту – і два погляди знову зчепилися.
• Абсолютно вірно ваша світлосте – погодився Дарій, та розкривати свої карти ось так просто перед цим невідомо ким, він не спішив – Я впевнений, що і король Арагонії, з властивою йому мудрістю, розгляне ці пропозиції, та прийме рішення на користь обох королівств.
• Я теж в цьому глибоко переконаний – посміхаючись сказав Вартуріус та підняв свій келих – Ото ж вип’ємо за те щоб домовленість між обох королів, принесла нам усім мир та злагоду.
• А можливо і родинних зв’язків між цими двома наймогутнішими королівськими родами – втрутився Арацій, якому надоїло очікувати поки Вартуріус знайде шпарину в обороні цього дикуна, та теж підняв свого келиха.

Усі присутні зі  схвальними вигуками попіднімали і свої келихи та спорожнивши їх, з ударами повернули на стіл. Що правда арагонці не послідували цій дикунській традиції, а з властивою їм виваженістю, акуратно поставили келихи на свої місця, не забуваючи при цьому дружньо посміхатися варварам.

В цілому прийом проходив у звичних рамках офіційного етикету, а дикуни виявились не такими вже і варварами, як про них говорилося при арагонському дворі. Та ось поставлених цілей досягнуто не було. Цей молодий наслідник дантеського трону, виявився досить вмілим політиком. Він вдало обходив гострі кути та надавав стільки інформації, скільки і належалося при двохсторонній зустрічі робочих груп. Що явно не задовольняло таємного радника короля Арагонії. І він декілька раз направляв розмови молодих принців у потрібне русло та на виході отримував суцільне нічого. А часу залишалося обмаль і сірий чоловічок пішов у ва-банк.

• Нашого короля дуже хвилює доля його сина Петріуса, який знаходився в Кабленхолі, під час недавнього інциденту. Ото ж я насмілюся запитати чи не відомо вам, хоч щось про його долю
• Нажаль мілорде я не володію такою інформацією. Та при нападі на табір розбійників, нам поталанило спасти арагонського підпарубка, очевидно з дворянського роду. Отож можливо щось він би міг нам розповісти, та на жаль хлопчина втратив пам’ять і коли вона до нього повернеться не відомо. Та якщо бажаєте можете з ним зустрітися.
• О ні я думаю це зайве – втрутився стривожений арагонський принц. – Не бачу потреби тривожити намарно підпарубка, поки він цілком не видужає.  Що правда з нами поїхав наш придворний лікар. Отож він би міг оглянути хлопця.
• Дуже слушна думка – погодився Дарій, якого не обминула дивна стривоженість королевича. – він зараз знаходиться в нашому польовому лазареті, під опікою мого особистого лікаря та знахарки, яка ним опікувалася ще в таборі лісового братства.
• Не хотілося б вас обтяжувати нашими співгромадянами.  – також долучився Арацій - Я так думаю, що вашому лікарю і без нього вистачає роботи після недавньої сутички з бандитами.
• Ну що ви мілорде. Це найменше, що ми можемо зробити для людини, яка не без нашої участі потрапила у таку халепу. Хай ваш лікар відвідає його як буде мати можливість. - і бажаючи перевести розмову в інше русло добавив – Кажуть ваша сестра Лілая, ваша світлосте, відома своєю надзвичайною вродою. А чи немає у вас часом її портрету ?

«Ну хоч щось», промовив сам до себе таємний радник, який ризикував повернутися до короля з пустими руками, а в голос відповів замість принца:

•       У мене чисто випадково є її міні портрет, який виконав наш королівський художник минулого року. І запевняю вас, її врода тут а нітрохи не перебільшена, а швидше не передана у повній мірі – і сірий чоловічок передав дантеському насліднику овальний футляр, розміром з долоню, виготовлений із чистого золота, та портретом молодої дівчини, виконаний олійними фарбами.