Дантеська місія до Меаріну, доповнилася ще рівно п’ятьма возами, що зробило її практично в двоє довшою. На чотирьох возах лежали поранені як воїни королевича так і розбійники, а на останньому різноманітні трофеї, які в більшості своїй складалися з награбованого добра Гонтарія Невловимого. Попереду цього каравану, між двох коней, на імпровізованих ношах, лежав Дарій з тугою пов’язкою на стегні. Рана і справді виявилась глибокою. Очевидно одному з розбійників таки вдалося дотягнутися до атакуючого вершника своїм мечем. Та як запевнив королівський лікар Балувін, кістка молодого Карсбурга, не була задіта отож поранення великої загрози життю не становило. Полонені лісового братства, кількістю 15 чоловік, із зав’язаними руками та босоніж, поспішали за возами. Тих хто барився, підганяв батіг одного з трьох вершників з числа гвардійців, які власне їх і конвоювали. Варто зауважити що піших серед них вже не лишилося. Всім вистачило коней з табуна Гонтарія, а ще четверо трофейних коней, брели за возами до яких були прив’язані погоничами.
Лікар їхав поруч свого королевича і уважно стежив за тим, щоб той часом не здер пов’язки і змочував його губи водою. Та тут молодий наслідник зарухався, а його кволий язик облизав губи.
Вся процесія поволі зупинилася, а Балувін зіскочивши з коня, швидко підбіг до королевича. Той власне вже розкрив очі і намагався підняти голову та це йому не вдалося. Жадібно припавши до фляги з водою, яку йому підніс до губ лікар, Дарій досхочу напився та важко видихнув і промовив
Вже на другий день, після того як був розбитий дантеський табір, молодий королевич відчув достатньо сил, щоб сидячи приймати їжу та вислуховувати звіти свого правиці. Одноокий не відлучався з похідного шатра свого покровителя і навіть на ніч, з дозволу Дарія, залишався ночувати в ньому. Отож і зараз, вислуховуючи звіт Галатія, він сидів за невеличким столиком при вході та потягав дантеське червоне з позолоченого келиха. Найманцю не подобалося, що Дарій проводить більше часу у спілкуванні зі своєю правицею, а ніж з ним. Бо що такого особливого, міг знати цей безвусий княжич, про щоб не було відомо і йому. Та усвідомлення того, що лише завдяки давній дружбі з королевичем, він зараз попиває це ароматне вино з королівського погребу, а не висить на мотузці поруч із своїми спійманими побратимами по зброї, стримувало його від висловлювань своїх претензій. Тай врешті решт, хто такий він у порівнянні із наслідником князівства Фрутії.
Одноокий не міг не скористатися такою оказією, недосвідченого юнака, і не стримуючи удаваного сміху промовив :
Дарій витер свої вуста, шовковою серветкою, та кинувши її на переносний столик із своєю трапезою, наказав помахом руки, забрати її з перед себе. А потім з таким же байдужим лицем звернувся до свого охоронця.
Це дещо зняло напругу в шатрі, яку створив найманець. Сказати по правді, Одноокого недолюблювали практично всі з числа королівського почоту. Це були як правило старші сини відомих родів Дантесії. А четверо з них навіть наслідниками князівств цього ж таки королівства. А цей задрипанець, якого приблизив до себе молодий королевич, навряд чи мав хоча б дворянську родослівну. А поводився так зухвало, наче доводився насліднику, що найменше, близьким родичем.