Обоз.

Капітан таркідійської лейб-гвардії Балатуза, якого призначили очільником військового обозу, який власне прямував до військового табору в князівстві Тадесака, поглянув на свого молодого лейтенанта, який стояв праворуч від нього з оголеним мечем. В його очах він побачив неприхований страх та безнадійність, який швидше за все, опанував усім таркідійським конвоєм. Хто ж міг подумати, що їм доведеться попасти у дантеську засідку, так далеко від арени бойових дій. Йому навіть в голову не прийшла думка, вислати на перед кінний роз’їзд, як і належалося згідно статутних вимог. І тепер їм всім прийдеться дорого заплатити за цей його легковажний проступок.

Всі вози, з латафійською зброєю, були виставлені в круг, а лейб-гвардійці зайняли оборону в середині. Поки що не було зрозуміло. Вони оточені, чи цей кінний загін дантесів, що рівною шеренгою виїхав зі свого укриття на чисте поле, був єдиним. Та якщо навіть і так, то їх було достатньо, щоб вирізати конвоїрів мов ягнят. Але вразило капітана не їх стрій, а озброєний вершник, який виїхав наперед. Весь його вигляд, і збруя коня і багаті обладунки, говорили за те що перед ними ніхто інший, як таркідійський воїн з багатого роду. Він піднявши праву руку, ніби показуючи свій мирний намір, направлявся до них, не підганяючи свого чистокровного скакуна.  І коли відстань між ними скоротилася достатньо, щоб його було чути, промовив чистою таркідійською.

• Воїни. Я Хантасі, син князя тутешніх земель, Вайтамата Нестримного. Судячи з ваших штандартів, ви славетні лейб-гвардійці нашого місячноликого короля Ятакума Пишногривого, нехай місячне сяйво не залишить його. І у вашій хоробрості, яку оспівано у піснях, ніхто не сумнівається. Та ситуація на даний момент склалася так, що тут відбудеться звичайна страта а не славетний бій, бо перевага явно не на вашій стороні. Син самого короля Дантесії Колоса Золотоволосого і рідний брат наслідника трону Дарія, славетний Лутарій, пропонує вам скласти зброю, і віддатися на його милість. В замін він дарує вам життя та волю. Все що йому потрібно, так це ваш обоз, який і так вже належить йому. Від себе добавлю. Що ті воїни, які погодяться вступити до війська мого батька, Вайтамата Нестримного, будуть прийняті з почестями і хорошим грошовим утриманням.
• Хантасій чи як там тебе – вигукнув Балатуза, випроставшись на весь свій зріст, щоб його було добре видно. – Ти нікчемний виродок і ганьба нашого славетно народу. Передай своєму рабовласнику, хай витре об тебе ноги бо коли ми його будемо закопувати, боюсь часу на почесті у нас не буде. І батьку своєму обдризданому, передай. Нехай вже пакує свої манатки, бо незабаром прийде той час, коли наш славетний король, пожене всю цю дантеську наволоч до їхнього лігва.
• Я відріжу тобі твого поганого язика, син блудниці. – з явним роздратуванням вигукнув вершник  і розвернувши свого чорногривого скакуна, швидко повернувся до тої частини шеренги, де можна було розгледіти вершників у таркедійських обладунках.
• Це було не розважливо капітане. – звернувся до свого командира молодий лейтенант, якого здається надихнула ця промова. - Та мушу визнати, що цілком поділяю вашу думку, як надіюсь і усі тут присутні гвардійці короля – останні слова він промовив голосно, озираючи своїх побратимів по зброї.
• Абсолютно вірно лейтенанте – відгукнувся хтось не зовсім впевнено та послідуючий схвальний гомін прокотив хвилею і в очах солдат засяяла іскра надії. 
• Гаразд воїни ! – підбадьорюючи сам себе, вигукнув Балатуза. - Не збираюся заливати вам у вуха різного непотребу а скажу лише одне. Ми повинні показати цим дикунам, хто такі лейб-гвардійці і як вони частують ворогів нашого короля !

Трьохкратне ура та ще ряд якихось вигуків на таркідійській, долинули і до шеренги дантеських вершників. Серед яких був присутній і сам Лутарій, рідний брат Дарія. Він не володів тутешньою мовою, та про результат перемовин, їхнього теперішнього васала та таркідійського конвою,  здогадався і без перкладу. Не приховуючи свого задоволення, від поведінки сміливого капітана в такій приреченій ситуації, він підняв свого меча до гори і шеренга з дантеської та васальної кавалерії, поволі рушила вперед.

Побачивши це, лейб-гвардійці підтягнулися до тої сторони з якої очікували атаку противника. Та найгірші сподівання капітана відразу далися в знаки. Немов із під землі, повстали у них за спиною, зо два десятки дантеських лучників, які з властивою їм спритністю, почали посилати на оточених, зграю своїх стріл. Пролунали перші зойки та крики поранених солдат.

• Щити ! – вигукнув Балатуза – та саме вчасно підняв і свій над головою, бо відразу ж почулося дрібне цокання наконечників стріл, по ньому.

В той самий час, Лутарій направив свою руку з мечем вперед, і вся кіннота галопом рвонула до обозу. За якусь мить, град стріл припинив свій кровавий танок і таркідійці змогли прийняти бойові стойки. І саме вчасно, бо вершники з легкість позіскакували зі своїх коней на вози і наче яструби почали сипатись на них зверху. Ще якась мить і лязкіт металу перекрило гнітюче завивання поранених.

Одного з нападників Балатуза проткнув своїм мечем ще в стрибку, а ось другого, який позаду намагався увігнати йому в спину дантеський метал, вдалим розворотом пере направив того під віз.  Відчуваючи, що його повернення очікують, невдаха не став ризикувати та викотився на другу сторону.  Тоді капітан розвернувшись, вигукнув:

• За Таркідію ! – та наніс декілька випаді в саму гущу ворожих солдат.

Йому навіть вдалося дістати обох з них, наносячи їм різані рани, та сили були занадто нерівні і один з чисельних ударів таки дістав його зі спити. Пекуча біль та миттєва слабість в ногах, повалила його додолу. Поруч впало ще якесь тіло та це вже було наче в тумані. Голоси та шум бою затихли наче по чийомусь наказу.