Імперські амбіції.

Латафія – найбільше та наймогутніше королівство на теренах колишньої Західної імперії. І це не дивно. Адже саме вона і являлася тою засновницею, яка ще в часи сивої давнини, силоміць включила до складу імперії навколишні королівства. З півночі Таркідію, зі сходу Дантесію, із півдня Арагонію, та з заходу Ротарію. Можливо вона і поступалася Арагонії своїм багатством а Дантесії войовничістю, та чисельність її армії і флоту мало чим поступалося самій Східній імперії. В неї не було виходу до Кандійського моря на півдні, та її півнфчно-західні береги, омивалися холодними, океанськими водами. А в її тамтешніх портах, стояв найпотужніший військовий флот, усіх часів та народів. Всі королівства, які в часи смути, повернули собі незалежність, тепер з острахом поглядали на те як Латафія піднялася з попелу та руїн. І їх страх не був безпідставним.

В колишній столиці Західної імперії, а тепер столиці Латафії, у величному граді Бастурія, розкинувся прекрасний імператорський палац. Його великі вітражні вікна, які освітлювали тронний зал, кидали на мармурову підлогу, різнокольорові відблиски. В цьому залі, сидів  невеликого росту чоловік з дуже великими амбіціями. Він був одягнений в королівську мантію червоного кольору, а на його голові виблискувала золота корона, прикрашена п’ятьма великими смарагдами. По одному на кожне королівство. Це була імператорська корона його батька і очевидно саме вона не давала її теперішньому власнику спокою ні в день, ні в ночі. З кожної високої колони звисали штандарти королівства Латафія.  Золота корона на червоному фоні. Король Целероній Всеосяжний, затримавши свій погляд на одному з них, слухав донесення свого таємного радника стосовно чергової партії зброї, яку було доставлено в Таркідію.

Слухаючи поради своїх чисельних радників, Целероній таємно втручався у внутрішні справи колишніх васальних держав, поширюючи серед них смуту та війни. І це в нього досить непогано виходило, в першу чергу завдяки своїй розгалуженій мережі шпигунів та агентів. Чи мало з яких входило до найблищого оточення тамтешніх правителів. Це лягало чи малим тягарем на королівську казну, та воно цього вартувало. Так станом на сьогоднішній день, міць королівства Ротарія, була настільки підірвана, що її можна було брати вже голими руками. Та видавати свої плани завчасно, король не поспішав. Він хотів отримати все а не частину. Так він вимотував сили Таркідії та Дантесії, всіляко допомагаючи слабшій стороні. В Таркідію таємно направлялися гроші, озброєї найманці та власне сама зброя, якої та так сильно потребувала через втрату своїх копалень на півдні країни.  Що стосовно Арагонії то тут справи йшли не так вже і гладко. Не дивлячись на те що його агентам таки вдалося схилити Колоса Золотоволосого до вторгнення на її територію, Сатрасіус Сивобородий не поспішав ослаблювати свою військову присутність на кордоні з Латафією. Не говорячи вже про постійні набіги кочівників зі сходу. До яких, до речі, латафійський король, теж долучився на своїх початках, заохочуючи численні племена кочівників, грошима та зброєю.

• Як бачимо панове, наш південний сусід, виявився досить далекоглядним правителем – звернувся Целероній Всеосяжний, до своїх радників, яких він покликав на це чергове засідання таємної ради. – А наша казна не безкінечна. Іншими словами, наші доходи не перекривають наших витрат. Отож я зібрав вас, щоб вислухати ваші думки стосовно подальших дій.

Правиця короля, який власне тільки-но закінчив свою доповідь стосовно останньої партії зброї, яка було доставлена таркідійському королю Ятакумі Пишногривому, на хвилину розгубився, через несподівану зміну теми. Та як і годиться правиці, швиденько зорієнтувався і з тою ж самоповагою в голосі запропонував.

• Ви як завжди праві, ваша величність. Вже прийшов той час, коли нам слід відійти в сторону і трішечки зачекати. Як ми пам’ятаємо, хани мормонських племен, погрожували нам припинити набіги на Арагонію, якщо ми не відновимо їх фінансування. Та не пройшло і місяця без їхніх набігів, бо супротив мінімальний, а винагорода чи маленька. Те саме стосується і таркідійського короля. За рік часу він вже повинен стати настільки безсилим, щоб самому впасти нам у ноги, а не погрожувати нам нашою ж зброєю. – і Хонтейзій м’яко вклонився своєму королю, короткі ноженята якого ледве торкалися до підлоги.

Трон був виготовлений для батька Целерона, нині покійного Колонія Величного, а він був людиною високого росту.  Ця тема була досить болючою для Всеосяжного. Кажуть, що покійний король навіть хотів зробити своїм наступником свого племінника, сина сестри короля Лотензії. Світловолосого та високого на зріст юнака Доутарія. Та не судилося. Король помер за дивних обставин, так і не змінивши заповіту.

• Достатньо, щоб на фінансуванні в нас залишилась хіба що шпигунська мережа, без якої нам ніяк не обійтись в наших подальших військових інтервенціях. – встаючи зі свого місця, добавив головнокомандуючий сухопутними військами Атабоній Безстрашний.
• Так тому і бути – промовив Целероній та поглянув на свого скарбника, який відразу піднявся та глибоко вклонився.

Королю до смаку була така поведінка скарбника, який все розумів, нічого не перепитував і ніколи нічого не просив. Нажаль не всі його піддані були мізковитими та вправними керманичами. Латафійському королю не раз приходилося брати на себе не властиві йому функції, через те що не міг довірити, ту чи іншу справу, в руки хоч і відданого та не вельми обдарованого слуги. Як то кажуть. Якщо хочеш щось зробити добре, зроби це сам. Особливо коли мова йде про справи сердечні.

Целерону дуже припала до смаку донька одного зі своїх лордів. Відверто кажучи, він ще і сам не знав що більше йому імпонувало. ЇЇ врода чи багатство її батька. Лорда найбагатших земель південного князівства, Едгарда Послідовного. Власне сам князь Хоралії, на теренах якого і розташовувалися землі найбагатшого лорда Латафії, Оркулій Бездоганний, вже не перший рік домагався руки прекрасної Табонії. Та дівчина виявилася з норовом, а її батько так любив своє дитя, що не смів їй нав’язувати своєї волі. Незрозуміла була причина відмови такому знатному жениху як князь Хоралії, за винятком звичайно такої дурниці як різниця у віці. Та вона зіграла на руку самому королю, який лише недавно побачив це чарівне створіння на своєму черговому балі, який відбувся минулого тижня в імперському палаці. Практично не минуло і дня щоб він не думав про Табонію. Його не зосередженість під час нарад чи прийомів, уже давно всім кинулася в очі. Та ніхто і не здогадувався що ж явилося цьому причиною.