Дорога в невідоме.

 Металеві обручі з кованого заліза, якими були оббиті колеса  дантеських возів, скреготіли по мощеному східному тракту, який вигинався поміж арагонських пагорбів, покритих хвойним лісом. Ходять чутки що цей тракт простягнувся аж до західних земель Нарбарія Милостивого, короля Ротарії, які розпростерлись на захід від Арагонії. Західним кордоном для Ротарії, служила прибережна лінія світового океану. На скільки це була правда Дарій не знав бо ще ніколи так далеко не від’їжджав від свого дому, та в тому що Нарбарій не був милостивий, сумніву не мав. Чутки про його жорстокість в подавлені селянських бунтів,  облетіли всі дев’ять королівств колишньої імперії на заході Тамрійського континенту.

Переминаючись у сідлі, під такт свого чорногривого скакуна, юнак поглянув на Одноокого, який за весь час відколи вони покинули військовий табір Золотоволосого, не промовив і слова. Він злегка зсутулився, ніби під вагою власного тіла і зсунувши брови дивився під копита своєї кобили.

• Ти чого Одноокий притих. Дав Грому обітницю мовчання аж поки не одружися ?

Найманець наче прокинувшись поглянув на свого покровителя і в свою чергу перепитав :

• Не розумію я вашого батька пане. Адже ви наслідник престолу. Хіба не можна було кого іншого віднайти для цієї самовбивчої місії ?
• Щось я тебе не розумію вояка. Хіба я тебе кликав з собою. Сам напросився.
• Так я ж не знав що король вибере вас за агнця.

Королевич розсміявся собі під ніс щоб не дратувати супутника і відповів :

• Одноокий. Ти не пов’язаний зі мною клятвою, отож прямо зараз можеш розвернутися і їхати куди забажаєш. Навіть цього метелика можеш собі залишити.

При слові метелик всі вершники, які супроводжували королевича в голові колони, а це в основному були молоді княжичі, яким судилося служити в Дарієвій дружині, розійшлися міцним молодечим сміхом.  А справа у тім що кобила, яка віднайшлася в похідному табуні для найманця, була рябою. Витіюваті білі плями на темно-коричневій шкірі і дійсно були схожі на малюнок  польових метеликів.  Кремезний найманець звісно був проти такого вибору та озираючи спорожнілий загін, який вже очевидно перемістився до міських конюшень,  приречено погодився бо залишатися в таборі без свого покровителя йому явно не хотілося. А тому він розправивши плечі вже хотів відпустити одну зі своїх шпильок відносно своєї бунтарської натури та зір його зачепився за ледь помітний контур вершника який раптово появився на горизонті. Ця його настороженість не обминула й Дарія який і собі поглянув в далечінь.

Вершник був один а тому не викликав якогось особливого занепокоєння, та те з яким запалом він відпустив свого скакуна у галоп не могло не насторожувати.

• Здається мілорде це один з наших дозорних – припустив безвусий княжич Галатій, син князя Баратія Гостроокого, який правив одним з п’яти князівств Дантесії, а саме Фрутією.
• Схоже на те – погодився королевич і підняв руку до гори.

Вся колона поступово почала зупинятися від чого шуму побільшало. Ніби розтривожений вулик місія наповнилась гулом людських голосів а дехто навіть позалазивши на завантажені вози прикладав руку над очима і намагався з’ясувати причину зупинки. Адже цей тракт славився не лише своєю протяжністю алей розбійниками, які з початку розпаду Західної імперії, стали фактично  власниками слабо захищених торгових шляхів і не цуралися нападати навіть на добре озброєні каравани. А ті з досвідчених гвардійців, що встигли познімати з себе важкі кольчуги, не забарилися повитягувати їх з возів на свої плечі. В повітрі запанувала напруга, яка непомітно передавалася від одного до іншого, наповнюючи когось  молодечим запалом а когось і неприхованою тривогою.  Та ось вершник наблизився достатньо близько щоб на його чорному плащі, який наче хвиля піднімався над головою дозорного, можна було б розгледіти золотисту блискавку, герб королівства Дантесія. Саме такий штандарт віз попереду колони сивобородий прапороносець, який древко стягу впирав в своє стремено, нахиляючи його злегка в сторону і даючи таким чином полотну майоріти на кволих поривах вітру.

• Це наш – хтось вимовив ніби про себе та звістку наче перинку підхопили інші голоси і понесли в кінець каравану.

Відпустивши повіддя королевич помаленьку рушив на зустріч і лише Одноокий наважився без наказу рушити за ним, узурпувавши посаду особистого охоронця майбутнього короля. Дарій не зупинив найманця навіть поглядом і це не аби як потішило самолюбство власника Метелика.

Гнідий дозорного ще не скоро міг заспокоїтися після тривалого галопу, отож гвардієць натягуючи стремена голосно вигукнув вказуючи рукою в сторону звідки власне і прискакав.

• Вершники мілорде.
• Скільки ?– сухо перепитав той.
• Ми нарахували п’ятьох. Очевидно роз’їзд.
• Штандарти ?
• Жодних – вже приборкавши коня відповів зовсім молоденький воїн з жовтим волоссям що вибилося з під його гостроверхого шлему.
• Гаразд. Зміни коня та повертайся назад з наказом не з пускати з вершників очей. При найменшій спробі невідомих атакувати, в бій не вступати а галопом повертатися до колони.
• Слухаю мілорде.

Розвернувши свого вороного королевич наказав голосом який не допускав заперечень :

• Вози в коло. Підготовити стріли. Піших гвардійців до середини а кіннотники за мною – і не очікуючи не секунди направив скакуна до невеликого пагорба який височів над трактом.

Пагорб не так густо був покритий хвойними деревами, як власне сам ліс, що розкинувся по обидві сторони тракту, та цього було достатньо щоб в ньому могли приховатися 44-ри вершника.  Наказавши спішитись сам Дарій залишився верхи щоб роздивитися все навколо. Його увагу відразу привернули сірі клуби диму над невеликою луговиною, покритою густим лісом. Очевидно там протікала невеличка річка або навіть струмок, який швидше за все впадав у розлогу ріку що тягнулася ще з Кабленхола. Широким рукавом, вона розтинала лісовий масив та обминаючи пагорби, ховалася десь на заході. Самої ріки королевич не бачив та чув її бурхливий потік а повітря було насичене вологістю та запахом прілого моху.  

• Думаєте це вони пане? – ніби читаючи думки хлопця запитав Одноокий, який тримаючи свою рябу кобилу під вузди, стояв поруч і теж дивився в ту сторону.
• Швидше за все - відповів той побачивши зліва на тракті своїх дозорних гвардійців, які пильно стежили за лісом де очевидно і запримітили кінний роз’їзд невідомих.  – Гаразд панове. Ми не будемо очікувати їхньої атаки а самі нанесемо їм візит ввічливості. Отож рухаємось якомога тихіше та жодних розмов – і з цими словами наслідник зіскочивши з коня повів того під вузди а всі решта мовчки рушили за ним.